Він навмисне її дражнив. Запах віскі залоскотав носа. Скарлет відвернулася, вдаючи образу. То Рет хоче зіграти у кішки-мишки? Силою чи обманом штовхнути на такий учинок, що налаштує проти неї Еленор Батлер. Доведеться йому добряче постаратися, щоби її підловити. Губи Скарлет скривишся, а в очах заграли іскорки. Їй також доведеться постаратися, щоб його перехитрити. В горлі запульсувало від збудження. Її завжди захоплювали змагання.
— Міс Еленор, от хіба не хуліган? — засміялася вона. — В дитинстві Рет теж був прикрим хлопчиком? — Вона почула, як різко смикнувся Рет у неї за спиною. Ха! В яблучко! Він роками відчував провину за той біль, якого зазнала його матір, коли батько відрікся від нього через численні ескапади.
— Вечерю подано, міз Батлер, — оповістив Маніґо з дверей.
Рет запропонував матері руку, і Скарлет відчула укол ревнощів. А тоді нагадала собі, що його відданість матері — саме те, що дало їй змогу залишитися, і проковтнула свою злість.
— Я така голодна, що з'їла б вола, — сказала вона веселим тоном. — А Рет узагалі з голоду вмирає. Так, любий? — Тепер вона була господарем ситуації, він сам це визнав.
Варто їй втратити перевагу, і вона все програє, вже ніколи його не поверне.
Виявилося, що Скарлет не варто було хвилюватися. Щойно вони сіли за стіл, Рет сам повів розмову. Він розповів, як шукав у Філадельфії той чайний сервіз, ніби то була справжня пригода, і так уже вправно описував нових знайомців, так дотепно переказував їхні розмови, так майстерно наслідував чужу вимову і рухи, що Еленор і Скарлет сміялися аж до сліз.
— І от я пройшов до нього такий довжелезний шлях, готовий купити удвадцятеро дорожче, — закінчив Рет із театральним жестом розпачу, — та уявіть собі мій жах, коли новий власник виявився занадто чесним, щоби продати мені сервіз за таку ціну. На мить я злякався, що доведеться його обікрасти, але, на щастя, він погодився розважитися дружньою партією в карти.
Еленор Батлер вдавано нахмурилася.
— Сподіваюся, ти не зробив нічого нечесного, Рете, — сказала вона. Але за цими словами чувся сміх.
— Мамо! Що ти! Я підтасовую карти, тільки коли граю з професіоналами. А цей нещасний колишній полковник із Шерманової армії був такий аматор, мені довелося змахлювати, аби він виграв хоч кількасот доларів замість програного сервізу. Він був, як Еллінтон, тільки навпаки.
Місіс Батлер засміялася.
— О, бідний Еллінтон. А його дружина — співчуваю їй від усього серця. — Мати Рета нахилилася до Скарлет. — Одна з таємниць моєї родини, — поділилася Еленор Батлер голосним шепотом.
Вона знову засміялася й почала пригадувати.
Скарлет дізналася, що Еллінтони були відомими на всьому східному узбережжі завдяки одній сімейній слабкості: будь-що вони могли поставити на кін. Перший Еллінтон, який поселився в колоніальній Америці, потрапив на корабель лише тому, що виграв землю у закладі із власником про те, хто може випити більше елю і втриматись на ногах.
— До того моменту, коли він виграв, — сказала місіс Батлер на завершення, — то був уже такий п'яний, що вирішив поїхати й подивитися на свій приз. Кажуть, він до останнього навіть не знав, куди їде, бо всю дорогу грав із моряками у кості на їхню порцію рому.
— А що він зробив, коли протверезів? — поцікавилася Скарлет.
— Люба, з ним цього так і не сталося. Він помер через десять днів після прибуття. Але ще в дорозі він виграв у кості дівчину — одну челядницю, яка служила на кораблі — і, оскільки потім виявилося, що вона носить його дитину, відбулося таке собі пост-фактум вінчання біля його могили, а її син став одним із моїх пра-пра-прадідів.
— Він і сам був нівроку картярем, правда? — докинув Рет.
— Звісно. Це родинна риса. — І місіс Батлер продовжила розповідати про предків.
Скарлет часто поглядала на Рета. Скільки ще в цьому чоловікові було сюрпризів, про які вона не здогадувалася? Вона ще ніколи не бачила його настільки розслабленим і щасливим, як тут, удома. «Я не дала йому дому, — раптом усвідомила вона. — Йому не подобався будинок в Атланті. Він був мій, такий, як я хотіла, подарунок від нього, але ніяк не його дім». Скарлет кортіло перервати історії міс Еленор, щоби сказати Рету, як їй прикро за минуле і що вона виправить усі помилки. Та вона мовчала. Він був щасливий, весело перемовлявся із матір'ю. Не варто псувати цей настрій.
Горіли свічки у високих срібних свічниках, їхні вогники відбивалися у полірованій стільниці з червоного дерева і в чорних блискучих Ретових очах. Тепле, спокійне світло омивало і стіл, і людей за ним м'якими променями — осяйний острівець посеред тіней довгої кімнати. Увесь світ лишився знадвору, надійно закритий щільними гардинами на вікнах, тут — посеред затишного світлого острівця — йому не було місця. Ніжно звучав голос Еленор Батлер, тихо сміявся Рет. Любов звила легкі, але нерозривні нитки між матір'ю і сином. Скарлет раптом також понад усе на світі захотілося стати частиною цього плетива.