А тоді Рет вразив її ще більше. Він поклав серветку на стіл, підвівся, підійшов до Скарлет і поцілував її у потилицю, тоді підійшов до матері і поцілував її руку.
— Я піду, мамо, — сказав він.
«О Рете, ні!» — хотілося закричати Скарлет. Та вона була така вражена, що нічого не сказала, навіть не запитала, куди він зібрався.
— Не варто йти в дощ, там ще й темно, хоч око виколи, Рете, — запротестувала його матір. — Та й Скарлет приїхала. Ти заледве встиг із нею привітатися.
— Дощу вже нема, і світить повня, — заперечив Рет. — Зараз я саме встигну піднятися річкою вгору, поки не почався відплив. Не можна марнувати таку нагоду. Скарлет — ділова жінка, вона розуміє, що найманих робітників не можна залишати напризволяще, треба час од часу за ними і наглядати. Правда, люба? — Він поглянув на неї, у темних очах відбивалося полум'я свічки.
Тоді він розвернувся і вийшов із кімнати.
Скарлет похапцем вискочила з-за столу, мало не перекинувши крісло. А тоді, без жодного слова до місіс Батлер, несамовито кинулася за ним услід.
Він був у вестибюлі. Защіпав ґудзики на пальто, капелюх тримав у руці.
— Рете, Рете, зачекай! — гукнула вона. Він підняв на неї застережливий погляд, але Скарлет це не спинило. — За вечерею так було гарно. Чому ж ти йдеш?
Рет обійшов її і зачинив двері в коридор. Гучно клацнула лямка, відділяючи вестибюль від решти будинку.
— Не влаштовуй сцен, Скарлет. Вони на мене не діють. — Ніби знаючи, що в неї в голові, він насмішкувато протягнув останні слова. — І не сподівайся спати зі мною в одному ліжку, Скарлет.
Він відчинив двері на вулицю і вийшов, перш ніж вона встигла щось відповісти. Двері за ним повільно захряснулися.
Скарлет тупнула ногою, та це не допомогло випустити всю злість і розчарування. Чому він такий прикрий? Вона скривилася, охоплена гнівом, але й невільним сміхом водночас, бо їй таки довелося із неохотою визнати Ретову кмітливість. Він легко вгадав, що вона задумала. Ну, значить, їй доведеться бути ще кмітливішою. Доведеться відмовитися від ідеї якомога швидше завагітніти і придумати щось інше. Коли вона повернулася до Ретової матері, чало її було насуплене.
— Люба, не засмучуйся, — попрохала Еленор Батлер. — З ним усе буде гаразд. Рет знає річку, як свої п'ять пальців. — Вона весь час простояла біля каміна, бо не хотіла виходити в коридор, щоб раптом не завадити Ретові прощатися з дружиною. — Ходімо до бібліотеки, там затишно, а слуги тимчасом приберуть зі столу.
Скарлет сіла у крісло з високою спинкою, ховаючись від протягів.
— Ні, не треба покривала на ноги, все гаразд, дякую. Краще я вас укрию, міс Еленор, — наполягала вона, беручи кашемірову шаль. — Сідайте і відпочивайте. — Вона змусила місіс Батлер зручно вмоститися.
— Ти таке миле дитя. Скарлет, чисто, як твоя матір. Пам'ятаю, якою турботливою вона завжди була, які прекрасні мала манери. Усі дівчата Робійяр були добре виховані, звісно, та Еллен була особливою...
Скарлет заплющила очі й вдихнула легкий аромат лимонної вербени. Усе буде гаразд. Міс Еленор її любить, вона поверне Рета додому, і вони житимуть довго і щасливо.
Скарлет задрімала у глибокому кріслі з подушками, заколисана спогадами про кращі часи. Раптом з-за дверей долинув якийсь шум, щось відбувалося в коридорі, і вона різко прокинулася. Якусь мить не могла зрозуміти, де вона і як сюди потрапила; просто кліпала сонними очима, поглядаючи на двері. Рет? Ні, це міг бути Рет, хіба що він зголив вуса.
Дебелий чоловік, який не був Ретом, ступив у кімнату, нетвердо тримаючись на ногах.
— Я прийшов зустрітися із сестрою, — у нього заплітався язик, і невиразні слова годі було розібрати.
Маргарет Батлер підбігла до Еленор.
— Я намагалася його спинити, — вигукнула вона. — Але в нього один із тих настроїв... Він мене не слухав, міс Еленор.
Місіс Батлер підвелася.
— Цить, Маргарет, — наказала вона тихо. — Россе, я чекаю на належне привітання. — Остання фраза прозвучала незвично чітко і голосно.
Думки Скарлет прояснилися. Це Ретів брат. Ще й п'яний, судячи з вигляду. Ну, п'яних чоловіків вона вже бачила, нічого нового в цьому нема. Вона підвелася і широко усміхнулася Россу, щоб ямки заграли на щоках.
— Слово честі, міс Еленор, яка ж ви щаслива, що у вас двоє синів, ще й один кращий за другого! Рет ніколи не казав, що його брат — красень!
Росе хитаючись рушив у її бік. Окинув очима її фігуру і зупинив погляд на розтріпаних кучерях і нарум'яненому обличчі, а тоді розплився у відверто масній усмішці.