— То ось яка у нас Скарлет, — прогугнявив він п'яно. — Можна було й здогадатися, що Рет відхопить собі таку люксусову цяцю. Мерщій, Скарлет, поцілуй свого дівера. Б'юся об заклад, ти вмієш догоджати чоловікам.
Його дебелі пальці павуками проповзли по її плечах і стиснулися на голій шиї. А тоді він впився у її губи мокрим поцілунком, кислий спиртний дух вдарив Скарлет просто в ніс, слизький язик напирав у зціплені зуби. Скарлет хотіла підняти руки, відштовхнути його, але Росс був занадто сильним, притискався занадто тісно.
Еленор і Маргарет кричали щось на два голоси, але Скарлет не могла розібрати слів. Вона могла думати тільки про те, як вирватися із цих мерзенних обіймів, як осоромив її Росс образливими словами. Він назвав її шльондрою! І поставився до неї, як до пропащої жінки.
Раптом Росс відштовхнув її і жбурнув у крісло.
— Із братом моїм ти, либонь, не така холодна, — гиркнув він.
Маргарет Батлер хлипала на плечі в Еленор.
— Россе! — голос місіс Батлер ножем розітнув повітря.
Росс незграбно повернувся, зачепивши столик, і той із грюкотом упав на підлогу.
— Россе! — повторила його матір. — Я вже покликала Маніґо. Він проведе Маргарет і допоможе тобі дістатися додому. Коли протверезієш, напишеш листи з вибаченнями Ретовій дружині і мені. Ти зганьбив себе, Маргарет і мене, і тебе не прийматимуть у цьому домі, поки я не оговтаюся від того сорому, якого ти мені завдав.
— Мені так прикро, міс Еленор, — плакала Маргарет.
Місіс Батлер поклала руки на плечі Маргарет.
— Мені тебе шкода, Маргарет, — сказала вона і відпустила невістку. — Ідіть додому. Тобі, звісно, тут завжди раді.
Старому мудрому Маніґо вистачило одного погляду, щоб усе зрозуміти; він вивів Росса, який, на диво, ні словом не заперечив. Маргарет поспішила вслід. «Вибачте», — повторювала вона знову і знову, поки її голос не стих за зачиненими парадними дверима.
— Люба моя дитино, — мовила Еленор до Скарлет. — Россові немає виправдання. Він упився, він не знав, що говорить. Та це не виправдання.
Скарлет уся тремтіла. Від огиди, приниження, гніву. Чому вона дозволила цьому статися, чому дозволила Ретовому брату її скривдити, торкатися її руками і губами? Треба було плюнути йому в обличчя, видряпати йому очі, вдарити кулаком по його огидній пащі. «Та я цього не зробила, я просто стерпіла... ніби я заслужила на це, ніби це правда». Скарлет ще ніколи не було так соромно. Осоромлена Россовими словами і власною слабкістю, вона почувалася збезчещеною, брудною і зганьбленою навіки. Краще б Росе її вдарив, краще б різонув ножем. Рани чи синці на тілі позаживали б. Але гордість її ніколи не оговтається від безпомічності й приниження.
Еленор потягнулася до неї, спробувала обійняти, але Скарлет сахнулася від її рук.
— Заліпите мене! — хотілося прокричати їй, але вийшов лише стогін.
— Не залишу, — сказала місіс Батлер, — доки ти мене не вислухаєш. Ти мусиш зрозуміти, Скарлет, ти мусиш мене вислухати. Ти багато чого не знаєш. Ти слухаєш?
Вона підсунула своє крісло ближче до її і сіла зовсім поруч.
— Ні! Ідіть геть. — Скарлет закрила вуха долонями.
— Я не піду, — заперечила Еленор. — І повторюватиму тобі — знову і знову, тисячу разів, якщо знадобиться — поки ти не почуєш мене...
Вона говорила ще і ще, м'яко, але наполегливо і гладила Скарлет по схиленій голові — заспокійливо, турботливо, добротою і любов'ю пробиваючись крізь небажання Скарлет вислухати її.
— Росс учинив непростиме, — казала вона. — Ти не мусиш його пробачати, я тебе й не проситиму. Але я мушу, Скарлет. Він мій син, і я знаю, який біль штовхнув його на таке. Він не тебе хотів образити, люба. Через тебе він хотів уразити Рета; бачиш, він знає, що Рет для нього надто сильний, що він ніколи не дорівняється Ретові в жодній справі. Рет простягає руку і бере все, що хоче, підкоряє обставини своїй волі, добивається свого. А бідному Россові не вдається зовсім нічого.
Маргарет звірила мені потайки, що Росса сьогодні зранку звільнили з роботи. Через пиятику, розумієш. Він завжди пив, усі чоловіки п'ють, але він запив ще сильніше, коли Рет повернувся до Чарлстона рік тому. Росс хотів підняти рисову плантацію, він гарував на ній, відколи повернувся з війни, але то одне, то друге, і жодного разу не зібрав він доброго врожаю. Ще трохи, і плантацію продали би за несплату податків. І коли Рет сказав, що купить у нього плантацію, Россові довелося її віддати. Вона і так би відійшла до Рета, якби не його стосунки з батьком, та це вже інша історія.
Росс влаштувався касиром у банк, та, боюся, така робота здалася йому вульгарною. Раніше джентльмени виписували чеки чи й просто давали слово, а вже їхні управителі про все турбувалися. Хай там як, Росс наробив помилок на своїй касі, звіти у нього не сходилися, а одного дня він припустився великої помилки і втратив роботу. Що гірше, у банку збиралися подати в суд, щоби він повернув їм гроші, які виплатив помилково. Рет усе владнав. Це було як кинджал у Россове серце. Тоді він і запив по-чорному. І тепер це коштувало йому ще однієї роботи. На додачу до всього, якийсь дурень — чи зловмисник — шепнув, що це Рет знайшов йому ту роботу. Росе пішов прямо додому і так напився, що на ногах не стояв. Нещасний п'яниця.