Кораблі з усього світу заходили в гавань по рис, вирощений на безмірних чарлстонських плантаціях уздовж річища; вони ж привозили звідусіль всілякі розкоші на оздобу і втіху нечисленного місцевого населення. Це було найбагатше місто в Америці.
Чарлстону пощастило вирости у Вік Розуму, і він спрямував свої багатства на пошук краси і знань. Користуючись із клімату й дарунків природи, він також не жалів статків і на чуттєві задоволення. В кожному домі був власний кухар та бальний зал, у кожної леді — парча із Франції і перли з Індії. Тут були вчені товариства і товариства музичні й танцювальні, наукові школи і школи фехтування. Поєднання цивілізації з гедонізмом утворило культуру рафінованої вишуканості, в якій незрівнянна пишнота сусідила із суворими вимогами до інтелекту й освіти. Чарлстонці малювали будинки в усі кольори райдуги, облаштовували затінені веранди, у які морським бризом заносило ніжні аромати троянд. А всередині, в кожному домі була кімната з глобусом, телескопом та полицями, заставленими книжками різними мовами. Вдень чарлстонці сідали за обід із шістьох страв, які подавали у блискучому родинному срібному посуді. Розмова слугувала приправою до трапези, а дотепність — улюбленим соусом.
Саме цей світ Скарлет О'Гара, колишня красуня із сільського округу на твердо-глиняній червовій прикордонній землі на півночі Джорджії, мала намір завоювати. озброєна лише завзяттям, впертістю і доконечною потребою. Час вона обрала страшенно невдалий.
Десятиліттями чарлстонці славилися своєю гостинністю. Звичною справою було приймати сотню гостей, половину з яких господарю й господині дому щойно представили у листі-рекомендації. Для участі в тижні перегонів — кульмінації світського сезону міста — власники з Англії, Франції, Ірландії та Іспанії часто привозили своїх коней за кілька місяців наперед, щоб ті звикли до клімату й води. Зупинялися вони в будинках своїх чарлстонських конкурентів; їхні коні, як гості, стояли в стайні поруч із кіньми чарлстонських господарів, які з ними змагалися. Це було щедре місто з відкритим серцем.
Поки не прийшла війна. Не дивно, що перші постріли громадянської війни пролунали у Форті Самтер, у Чарлстонській гавані. Для більшості світу Чарлстон був символом таємничого і чарівного, зарослого мохом і сповненого ароматом магнолії Півдня. І для чарлстонців також.
Як і для Півночі. «Гордий і зверхній Чарлстон» — торочили газети у Нью-Йорку і Бостоні. Військові керманичі Союзу мали намір зруйнувати заквітчане старе місто із пастельними стінами. Спочатку заблокували вхід у гавань; потім вогневі позиції, облаштовані на сусідніх островах, почали закидати вузькі вулички і будинки на них снарядами. Облога тривала майже шістсот днів; врешті армія генерала Шермана спалила плантації вздовж річок. Коли солдати Союзу окупували місто і отримали свій трофей, їх зустріли запущені руїни. Вулиці поросли травою, бур'яни розповзлися садами розбитих будинків із вибитими вікнами та обваленими покрівлями. А городяни, хто пережив облогу, стали бундючні і зверхні — достоту, як про них говорили на Півночі.
Чужинцям у Чарлстоні більше не були раді.
Люди як могли забивали дахи і вікна — і зачиняли двері. Поміж собою вони відновили виплекані традиції веселощів. Чарлстонці танцювали у розграбованих вітальнях і пили за Південь воду, цокаючись потрісканими і склеєними кухлями. «Голодні вечірки» — так вони сміючись називали свої зібрання. Може, дні французького шампанського в кришталевих келихах і минули, але Чарлстон це не знищило. Городяни втратили майно, але зберегли майже двохсотлітні традиції і культуру. Цього в них ніхто не міг відібрати. Війна закінчилася, та вони не програли. Вони ніколи не зазнають поразки, хоч би там що ті кляті янкі робили. Ніколи, доки самі триматимуться разом. І триматимуть усіх решту на відстані.
Військова окупація і злочини Реконструкції стали для них випробуванням, та вони залишалися незламними. Один за одним інші штати Конфедерації повертались у Союз, влада переходила до місцевого населення. Та не в Південній Кароліні. І тим більше не в Чарлстоні. І через дев'ять років по закінченню війни озброєні солдати досі патрулювали старі вулички, і діяла комендантська година Кожну дрібничку постановляло військове правління — від ціни їла папір до узаконення шлюбів і похоронів. Зовні Чарлстон усе більше скидався на печерника, а тільки все більше зміцнювався у намірі зберегти колишнім устрій життя. Відновили бали дебютантів; нове покоління мало заповнити прогалини, що лишилися після битв біля річки Булл-Ран, при Ентітемі й під Ченселлорсвіллом. Відбувши робочий день у банку чи деінде, колишні плантатори сідали у трамвай або пішки ішли на околицю міста, де відбудовували двомильний овальний Чарлстонський іподром та засіювали втоптану і просочену кров'ю навколишню землю насінням трави, купленим на лепту вдовиць.