Крок за кроком, символ за символом, дюйм за дюймом чарлстонці віднаходили суть свого любого втраченого раю. Але в ньому не було місця тим, хто до них не належав.
15
Розшнуровуючи корсет Скарлет перед першою ніччю в будинку Батлерів, Пенсі не могла приховати подиву від наказів.
— Візьми моє зелене вихідне вбрання, яке я вдягала сьогодні зранку, й добряче його почисти. Тоді прибери оздоблення, навіть золоті ґудзики. Натомість приший звичайні, чорні.
— Де ж його знайти ті ґудзики чорні, міс Скарлет?
— Не став таких дурних питань! Запитай покоївку місіс Батлер. Як її звати? Сейлі, здається. І розбуди мене завтра о п'ятій ранку.
— О п'ятій?
— Ти глуха, недочуваєш, чи що? А тепер щезни з-перед очей! Моє зелене плаття мусить бути готове, коли я прокинуся завтра вранці!
Скарлет радо впала на пір'яні матраци та прекрасні пухкі подушки на великому ліжку. День видався насиченим, емоцій було вдосталь. Зустріч з міс Еленор, крамниці, дурнувата зустріч комітету, а тоді ще й несподівана з'ява Рета зі срібним чайним сервізом... Рука ковзнула просторим, порожнім ліжком. Як же Скарлет хотілося, щоб Рет був тут, поруч, проте, мабуть, ліпше зачекати кілька днів, допоки її не приймуть у Чарлстоні. Ще цей Росс! Вона не думатиме про нього й те жахіття, що він говорив і чинив. Міс Еленор заборонила йому з'являтися у домі, тому бачитися з ним не доведеться — взагалі ніколи, сподівалася Скарлет. Ліпше думатиме про щось інше. Подумає про міс Еленор, яка любить її і допоможе їй повернути Рета, навіть якщо не зовсім навмисне.
За словами міс Еленор, на ринку можна було всіх побачити і дізнатися всі новини. Отож, завтра вона вирушить саме туди — на ринок. Скарлет була би значно щасливіша, якби не виходити так рано — о шостій годині. Проте нема на те ради; вона мусить. «Варто визнати, — подумала вона сонно, — місто дуже жваве, і мені це до вподоби». Позіхаючи, Скарлет занурилася в сон.
Якщо Скарлет хотіла почати життя чарлстонської леді, не було для цього місця краще за ринок. То була зовнішня, видима квінтесенція суті самого міста. З першого дня заснування Чарлстона їжу купували саме тут. Господиня дому — чи зрідка чоловік — обирали продукти та платили за них, служниця чи візник забирали і несли за господарем у кошику. До війни за прилавками на ринку стояли раби, спродуючи вирощене на господарських плантаціях. Багато торгівців так і лишилися на своїх місцях, тільки тепер вони були вільними, а кошики за господарями носили слуги, які отримували платню за свою роботу. І подібно до крамарів, то були переважно ті самі люди з тими самими кошиками, що й раніше. Чарлстону було важливо, щоби старі звичаї залишалися незмінними.
Традиція була наріжним каменем суспільства, що дістався чарлстонцям за правом народження, їхнім безцінним спадком, який не міг украсти жоден саквояжник чи солдат. На ринку це було особливо помітно. Чужинці теж могли сюди завітати, це ж бо громадське місце. Однак для них похід на ринок обертався повним розчаруванням. Чомусь їх ніяк не помічала продавчиня овочів, не бачив продавець крабів. Чорношкірі чарлстонці були не менш гордовиті за білих. Коли чужинець ішов геть, ринок гудів сміхом. Ринок належав виключно містянам.
Скарлет зіщулилася, ховаючись від поривів вітру, але холодні подуви все одно проникли під комір. Вона тремтіла. В очі ніби піску насипали, а чоботи відтягували ноги, як підбиті свинцем. Цікаво, на скільки миль розтягнулися п'ять міських кварталів? Не видно було нічого ані на крок. Вуличні ліхтарі впізнати можна було хіба за світлішою плямою туману в сірій передранковій імлі.
Як міс Еленор може бути такою достобіса бадьорою? Знай собі щебече, наче не холодно й не темно, хоч в око стрель. Десь оддалік — дуже далеко — виднілося світло. Скарлет пошкандибала туди. Хоч би вітер оцей пронизливий стих. А це що? Вітер доніс аромат. Скарлет принюхалася. Так! Це кава. Може, вона ще й виживе. Скарлет поспішила вперед швидко і впевнено, тримаючись врівень із міс Еленор.