Ринок скидався на східний базар — оазу світла й тепла, розмаїття кольорів та життя посеред безформного сірого туману. Здіймалися широкі високі арки, через які можна було потрапити на прилеглі вулиці. Їх тримали цегляні колони, на яких горіли смолоскипи, осяваючи яскраві фартухи і хустки усміхнених чорношкірих жінок та їхні товари, розкладені в кошиках усіх форм та розмірів. Кошики всі стояли на довгих дерев'яних столах, пофарбованих на зелено. На ринку було велелюдно; покупці снували від столу до столу, розмовляючи з іншими покупцями чи продавцями, сміючись та завзято торгуючись, що, очевидно, було всіма улюбленим ритуалом.
— Вип'ємо спочатку кави, Скарлет?
— Так, було б непогано.
Еленор Батлер підійшла до найближчого гурту жінок. Не знімаючи рукавичок, вони тримали в руках олив'яні філіжанки з гарячим, паруючим напоєм і попивали малими ковтками, не помічаючи довколишнього гомону за веселою розмовою і жартами.
— Доброго ранку, Еленор. Як справи? Мілдред, посунься, дай Еленор пройти. Еленор, люба, чи ти чула, що у «Керрісон» продають натуральні вовняні панчохи? А в газеті про це напишуть лише завтра. Хочеш сходити туди зі мною та Еліс? Ми збираємося сьогодні по обіді... Ой, Еленор, щойно розмовляли про дочку Лавінії — вона вчора втратила дитину. Лавінія вбита горем. Як гадаєш, твоя куховарка зможе приготувати для неї оте чудове винне желе? Більше ніхто так смачно не приготує. Мері має пляшку червоного, я принесу цукор.
— Доброго ранку, міз Батлер. Я побачила, що ви йдете. Кава вже готова.
— Сьюкі, приготуй ще філіжанку для моєї невістки. Леді, познайомтесь — Скарлет, дружина мого сина Рета.
Тієї ж миті розмови стихли й усі обернулися в бік Скарлет.
Скарлет усміхнулася і злегка схилила голову на знак привітання. Вона з тривогою дивилася на гурт жінок, боячись, що слова Росса облетіли вже все місто. «Не слід було мені приходити, не зношу ж такого», — пролетіло в думках. Скарлет стиснула зуби, на плечі наче впав незримий вантаж. Вона очікувала найгіршого, і вся її стара ворожість до чарлстонських аристократичних закидів повернулась миттєво.
Незважаючи на це, вона усміхалася і вклонялася кожній леді, якій її представляла Еленор «... так, мені Чарлстон до вподоби... так, мадам, я небога Полін Сміт... ні, мадам, поки не була в галереї, тільки позавчора приїхала... так, ринок — захопливе місце... з Атланти, точніше округ Клейтон; мій батько володів там плантацією бавовни... так, мадам, маєте рацію, погода тут тішить, така теплазима... ні, мадам, не думаю, що зустрічалася з вашим небожем, коли він був у Валдості, бо ж це не надто близько до Атланти... так, мадам, я полюбляю грати у віст... ой, дякую щиро, мені так кортіло посмакувати кавою...»
Скарлет схилила голову над філіжанкою. Справу зроблено. «У міс Еленор кебети, як у курки, — виникла у Скарлет бунтарська думка. — Як вона могла кинути мене в таке юрмище? Вона гадає, що у мене пам'ять слоняча, чи що? Стільки імен, всі в голові переплуталися. А дивляться на мене, ніби я слон чи ще якась невідома звірина у зоопарку. Вони знають, що сказав Росс, певна, вони все знають. Своїми усмішками вони можуть задурити голову міс Еленор, але не мені. От пліткарки старі!» Скарлет стисла зубами краї філіжанки.
Вона себе не викаже і не заплаче, навіть якщо осліпне від натуги. Але щоки обпікав гарячий рум'янець.
Щойно Скарлет допила капу, Еленор взяла її філіжанку й разом зі своєю передача заклопотаній продавчині.
— Сьюкі, без решти не маю, — мовила пані Батлер, витягши п'ятидаларову купюру. Без зайвих рухів Сьюкі занурила філіжанки в посудину з каламутною брунатною водою, побовтала їх там, витягла й поставила на стіл біля себе. Затим витерча руки фартухом, взяла гроші, поклала в потріскану шкіряну торбинку на поясі і, навіть не глянувши, витягла доларову банкноту.
— Ваша решта, міз Батлер. Сподіваюся, кава була вам до смаку.
Скарлет отетеріла. Два долари за філіжанку кави. Та за два долари на Кінґ-стрит можна купити пару взуття найвищого ґатунку.
— Сьюкі. ти ж знаєш, що до смаку. Незважаючи навіть на те, що я мушу відмовляти собі в їжі, щоби за неї заплатити. І не соромно тобі отак людей обкрадати?
На коричневому обличчі Сьюкі засяяла білозуба усмішка.
— Ні. мадам, не соромно, — голосно відказала Сьюкі, цілком задоволена собою. — Можу заприсягтися, що сплю я спокійно.
Присутні засміялися. Кожна з них безліч разів мала із Сьюкі таку ж розмову.
Еленор Батлер озиралася довкола, поки знайшла Сейлі з кошиком.
— Ходімо, люба, — мовила вона до Скарлет, — маємо сьогодні довгий список продуктів. Мусимо поспішити, поки все не розкупили.