Скарлет прослідувала за Еленор до іншого кінця ринку, де розташовувалися стали, заставлені кривими оцинкованими ночвами, по вінця наповненими морепродуктами, від яких віяв різкий неприємний запах. Почувши сморід, Скарлет зморщила носа, з огидою поглянувши на ночви. Вона вважала, що добре розбирається в рибі. Бридкі, вусаті, кістляві соми водилися у річці під Тарою. Коли не було іншого харчу, вони їх їли. Скарлет не розуміла, як можна за таку дрібну гидоту ще й гроші платити, проте не одна леді порпалася в цих ночвах, знявши рукавичку. От халепа! Еленор збиралася представити її кожній із них. Скарлет приготувала усмішку.
Тендітна сива жінка витягнула велику сріблясту рибу з ночов і взялася прискіпливо її розглядати.
— Залюбки познайомлюся з нею, Еленор. Як тобі ця камбала? Хотіла купити морського карася, але його досі немає, а чекати я не можу. Не розумію, чому риболовецькі судна не можуть бути більш пунктуальними. Тільки не заводь про те, що вітер у вітрила не дме. Цього ранку той-таки вітер ледь не здув у мене з голови капелюшок.
— Я більше люблю камбалу, Мінні. Вона ніжніша під соусом. Дозволь представити тобі Скарлет, дружину Рета... Це місіс Вентворт, Скарлет.
— Вітаю, Скарлет. Скажи, подобається тобі ця камбала?
Скарлет було і дивитися гидко, проте вона пробурмотіла:
— Я завжди була небайдужа до камбали. — Скарлет мала надію, що не всі подруги міс Еленор питатимуть її думки. Вона ж достеменно не знала, що воно таке — камбала. То що вже казати про те, чи подобалась вона їй.
Протягом наступної години Скарлет познайомилася ще із двадцятьома леді та з добрим десятком видів риби. Морепродукти виявилися цілою наукою, якою з нею щедро ділилися. Місіс Батлер купила крабів, причому вона підходила до п'яти різних крамарів, поки назбирала вісім крабів.
— Ти, мабуть, вважаєш, що я надто перебірлива, — сказала вона, задоволена покупкою. — Проте мушу зазначити, що самці краба для супу не підходять. Розумієш, молоки дають особливий присмак. У цю пору року надзвичайно складно знайти самиць краба, але повір — зусилля того варті.
Стать крабів Скарлет не хвилювала взагалі. Вона була надто вражена тим, що вони були ще живі: повзали ночвами, простягали клешні та нервово шурхотіли панцирами, намагаючись вилізти одне на одного і видряпатися з ночов. А тепер ще й шаруділи у кошику Сейлі, всередині паперового пакета.
З креветками було ще гірше, хоч вони принаймні були вже мертві. У них були страшні очі — чорні кульки на ріжках, а ще вони мали довгі вусики, щупальця і гострі черевця. Скарлет повірити не могла, що колись щось подібне їла, тим більше, що воно їй сподобалося.
Устриці не збентежили Скарлет, бо ж скидалися на звичайнісінькі брудні камінці. Проте коли місіс Батлер взяла зі столу вигнутий ніж та відкрила одну раковину, Скарлет занудило. «Як харкотиння у застояній воді після миття посуду», — подумала вона про себе.
Після морепродуктів знайомий вигляд м'яса її заспокоїв. Хіба лише рої мух навколо просякнутого кров'ю паперу, підстеленого під м'ясом, викликоли у неї огиду. Скарлет навіть змогла усміхнутись малому чорношкірому хлопчику, який відганяв мух масивним віялом у формі серця, виготовленим з якоїсь сушеної трави. До того часу, як вони дісталися рядів птиці зі скрученими шиями, Скарлет остаточно прийшла до тями і подумала, що незле було би прикрасити капелюшка пташиним пір'ям.
— Яке пір'я ти хочеш, люба? — запитала місіс Батлер. — Фазана? Звичайно, можна.
Вона запекло торгувалася з огрядною чорнильно-чорною продавчинею птахів, купивши, зрештою, повну жменю за один пенні.
— Що це в біса таке? — запитав хтось з-за спини Скарлет. Вона обернулася і побачила мавпяче обличчя Селлі.
— Доброго ранку, місіс Брутон.
— Доброго ранку, Скарлет. З якого дива Еленор купує неїстівні частини птиці? Чи хтось навчився варити пір'я? Бо в мене є кілька матраців, якими зараз не користуюся.
Скарлет пояснила, для чого їй потрібні пір'їни. Щоки її горіли від сорому. Може, в Чарлстоні хіба «люксусові цяці» носять оздоблені пір'ям капелюшки.
— Прекрасна ідея! — вигукнула Селлі з непідробним ентузіазмом. — Маю старого капелюшка для верхової їзди, який незле було б освіжити стрічками та пір'ям. Якщо, звісно, я зможу його знайти, бо вже давно не носила. Скарлет, ти їздиш верхи?
— Вже кілька років не їжджу. Останній раз, здається... — Скарлет намагалася пригадати.
— Ще до війни. Розумію, я також. Страшенно мені цього не вистачає.
— Чого тобі не вистачає, Селлі? — до них приєдналася місіс Батлер. Вона передала служниці пір'я. — Зав'яжи стрічкою з обох боків. І обережно — не зламай. — Тоді глипнула знову на Селлі й охнула. — Перепрошую, — мовила сміючись, — мені ж не вистачить брутонської ковбаси. Дякувати Богові, побачила тебе, Селлі. А то зовсім з голови вилетіло. — Вона побігла геть; покоївка помчала за нею.