Селлі усміхнулася, побачивши спантеличений вираз обличчя Скарлет.
— Не хвилюйся, вона не з'їхала з глузду. Просто найсмачнішу на світі ковбасу продають виключно щосуботи. До слова, її одразу розкуповують. Чоловік, який її робить, був нашим рабом. Лукуллус його звати. Потому, як його звільнили, він узяв Брутон за прізвище. Так зробила більшість рабів — що не прізвище, то хтось із чарлстонської аристократії. Лінкольнів теж не бракує. Ходімо зі мною, Скарлет. Мушу купити овочі. Еленор нас знайде.
Селлі зупинилася перед прилавком з цибулею.
— Де, чорт забирай, Лайла? А, ось ти де. Скарлет, ця тендітна молода особа, якщо повіриш, заправляє усім моїм господарством, наче Іван Грозний. Лайла, це — місіс Батлер, дружина містера Рета.
Вродлива молода покоївка зробила реверанс.
— Тре' багато цибулі, міс Селлі, — я солитиму артишоки.
— Чуєш, Скарлет? Вона вважає мене старою. Знаю, що нам потрібно багато цибулі, — Селлі схопила з прилавку коричневий паперовий пакет і заходилася кидати до нього цибулю. Скарлет спостерігала в сум'ятті. Імпульсивно вона прикрила пакет рукою.
— Перепрошую, місіс Брутон, але ця цибуля погана.
— Як це — погана? Хіба цибуля може бути поганою? Вона не гнила, не проросла.
— Цю цибулю занадто рано витягли з землі, — пояснила Скарлет. — Виглядає вона добре, але ж смаку ще не має. Знаю, бо сама так якось помилилася. Коли я сама вела господарство, то вирощувала цибулю. І оскільки я в сільському господарстві — невіглас, викопала цибулю, щойно чубки почали темнішати, боялася, що зігниє. Красиві були цибулини, як намальовані, тож я пишалася собою як пава, бо ж решта мого врожаю була жалюгідною. Ми ту цибулю і варили, і тушкували, і додавали до фрикасе, щоби відбити присмак білячого і єнотового м'яса. На жаль, усе було марно. Потім лише я перекопувала грядку, щоби посадити щось інше, й натрапила там на пропущену цибулину. От вона якраз була такою, якою і має бути цибуля. Цибулі потрібен час, щоби набратися смаку та аромату. Зараз я вам покажу, як виглядає хороша цибуля. — Скарлет швиденько відібрала найкращі цибулини з кошика, зміряючи кожну набитим оком, оцінюючи на дотик і нюх. — Ось така вам потрібна цибуля, — промовила вона нарешті й войовничо задерла підборіддя.
«Можете назвати мене мужичкою, якщо собі хочете, — думала вона, — проте я не соромлюся забруднити руки, коли потрібно. Ви, манірні чарлстонці, думаєте, що ви — сіль землі. Але це не так».
— Дякую, — мовила Селлі. Вона виглядала замисленою. — Вдячна тобі, Скарлет. Я в тобі помилилася. Навіть і не думала, що така вродлива жінка може бути розумною. А що ще ти вирощувала? Мені би про селеру твою пораду.
Скарлет уважно глянула на Селлі. На її обличчі вона побачила непідробний інтерес, а тому відповіла щиро.
— Селеру я не вирощувала. Мені ж доводилося годувати більше десятка ротів. Зате все знаю про ямс, моркву, картоплю та ріпу. А ще бавовну. — Може, це й хвалькувато. Скарлет могла побитися об заклад, що жодна чарлстонська леді в житті не збирала в полі бавовну під пекучим сонцем!
— Ти, мабуть, працювала до знемоги. — В очах Селлі ясно світилася повага.
— Треба було якось прогодуватися. — Скарлет струснула з плечей минуле. — Дякувати Богові, ці часи давно минули. — Вона усміхнулася. Селлі Бругон підняла їй настрій. — Зате я тепер так перебираю коренеплодами! Рет якось розповідав, що бачив не раз, як у ресторані відсилають недостатньо добре вино, але тільки я відіслала на кухню моркву. Ми були в найпрестижнішому ресторані Нового Орлеана і наробили там трохи галасу!
Селлі вибухнула сміхом.
— Здається, я знаю, що то за ресторан. Скажи, офіціант переклав серветку на іншу руку та несхвально позирав на вас згори?
Скарлет захихотіла.
— Він впустив серветку, й вона впала просто на одну зі сковорідок, де готували десерти.
— І зайнялася? — Селлі посміхнулася зловтішно.
Скарлет кивнула.
— Святий боже! — вигукнула Селлі. — Зуб віддала би, щоб це побачити! Тут надійшла Еленор Батлер.
— Про що це ви тут розмовляєте? Я б теж посміялася. У Брутона залишилося тільки два фунти ковбаси, але він пообіцяв її Мінні Вентворт.
— Скарлет тобі все розповість, — відповіла Селлі, все ще посміюючись. — Твоя невістка просто справжнє диво, Еленор. Але я мушу йти. — Вона поклала руку на кошик з цибулею, яку відібрала Скарлет. — Я оце візьму, — звернулася до продавчині. — Так, Лено, увесь кошик. Просто пересип до мішка і дай Лайлі. Як твій хлопчик? Досі кашляє? — Доки не поринула в розмову про ліки від кашлю, Селлі повернулася до Скарлет і подивилася їй просто у вічі. — Сподіваюся, ти звертатимешся до мене на ім'я і на «ти», і якось зайдеш у гості. Я вдома в першу середу місяця по обіді.