Скарлет і гадки не мала, що щойно потрапила до найвищих кіл чарлстонського вузького кола суспільства. Двері, які на шпарину привідчинилися для невістки Еленор Батлер, тепер розчахнулися навстіж для протеже Селлі Брутон.
Еленор Батлер радісно прийняла поради Скарлет щодо того, яку купувати картоплю та моркву. Тоді ще купила кукурудзяне і звичайне борошно, лущену кукурудзу й рис. Нарешті придбала масло, кисляк, вершки, яйця і молоко. Кошик Сейлі був переповненим.
— Доведеться усе діставати й перепаковувати, — розхвилювалася місіс Батлер.
— Давайте я щось понесу, — запропонувала Скарлет: їй кортіло щошвидше піти, поки не надійшли ще якісь друзі місіс Батлер. Вони часто зупинялися, особливо довго йшли рядами з овочами та молочним — майже годину. Скарлет залюбки знайомилася з жінками, які торгували продуктами, оскільки мала на меті закарбувати їх у своїй пам'яті, певна, що матиме з ними справу і в майбутньому. Міс Еленор була надто м'якою. Скарлет була переконана, що зможе торгуватися краще за неї. Це буде цікаво. Щойно вона зрозуміє що й до чого, зголоситься сама закуповувати продукти. Тільки не цю морську бридоту. Воно ж огидне!
А от на смак — зовсім ні, як з'ясувалося дещо згодом. Обід став справжнім одкровенням. Крабовий суп мав м'який оксамитовий смак, який приємно здивував Скарлет. Ніколи вона ще не куштувала такої вишуканої страви, хіба у весільній подорожі з Ретом у Новому Орлеані. Звісно! Тепер вона згадала, що Рет замовляв для них багато страв із різними морепродуктами.
Скарлет з'їла ще одну тарілку супу, насолоджуючись кожною ложкою. Тоді віддала шану решті страв щедрої вечері, включаючи десерт — кондитерський виріб із хрусткими горіхами та фруктами й збитими вершками зверху, що його місіс Батлер назвала гугенотським тортом.
Того дня у Скарлет уперше в житті розболівся шлунок. Але не тому, що вона переїла. Натомість її засмутили Юлейлія та Полін.
— Ми збираємося відвідати Керрін, — повідомила Полін, щойно вони переступили поріг. — І подумали, що Скарлет захоче з нами. Перепрошую, що ми отак перериваємо. Не знали, що ви досі обідаєте. — Вона стисла вуста, не схвалюючи такі довгі бенкети. Юлейлія тільки заздро зітхнула.
Керрін! Її бачити Скарлет не бажала зовсім. Але не могла ж вона цього сказати тітонькам — їх же тіпавка схопить.
— Я дуже хочу з вами піти, — вигукнула Скарлет, — але щось зле почуваюся. Мушу прилягти із холодною шматкою на чолі. — Скарлет опустила очі додолу. — Ви ж розумієте... — Нехай собі думають, що у неї звичні жіночі проблеми. Розпитувати вони не стануть через своє святенництво.
Скарлет мала рацію. Тітоньки умить заходилися прощатися. Вона провела їх до дверей, ступаючи обережно, ніби у неї сильно болить живіт. Цілуючи на прощання, Юлейлія співчутливо поплескала її по плечу.
— Відпочинь, — сказала вона. Скарлет кивнула слухняно. — І приходь до нас завтра зранку о пів на десяту. Підемо разом на месу до церкви Святої Марії, це від нас за півгодини пішки.
Скарлет дивилася, роззявивши рота від жаху. Їй і на думку не спадало, що доведеться ходити в церкву.
Цієї ж миті її скрутило від справжньої кольки.
Увесь вечір вона пролежала в ліжку, підтягнувши коліна до грудей, із розпущеним корсетом і пляшкою з гарячою водою на животі. Кольки були невідомим, незвичним болем, а тому лякали. Але по-справжньому терзав Скарлет нестримний жах перед Богом.
Еллен О'Гара була ревною та палкою католичкою. Вона робила все можливе, щоб релігія стала частиною щоденного життя Тари. Були вечірні молитви, літанія та молитва з чотками, постійні обережні нагадування дочкам про їхні обов'язки християнок. Маєток стояв відлюдно, далеко від храмів, і це засмучувало Еллен, бо ж їй бракувало втішення церкви. Обережно вона намагалася передати свою віру родині. Вже до дванадцяти років під керівництвом матері Скарлет із сестрою вивчили катехези.
Тепер Скарлет мучило відчуття провини за роками нехтувані релігійні обряди. Мама її, напевно, плаче на небесах. Ну чому тільки тітки живуть у Чарлстоні? В Атланті нікому й на гадку не спадало кликати її на месу. Місіс Батлер би і слова про це не сказала, найгірше — покликала би з собою до Єпископальної церкви. А це не так уже й страшно. Скарлет чомусь здавалося, що Бог не звертав увалі на те, що коїться у протестантській церкві. Проте варто їй переступити поріг церкви Святої Марії, Він одразу знатиме, що вона — жахлива грішниця, яка останній раз на сповідь ходила... вона навіть не пам'ятала, коли це було. Скарлет не зможе піти до причастя, й усі знатимуть причину. Їй уявилися незримі янголи-охоронці, про яких розповідала Еллен, коли вона була ще дитиною. Усі вони невдоволено хмурилися. Скарлет із головою закрилася ковдрою.