Вона і гадки не мала, що її уявлення про релігію було суцільними забобонами, як у неандертальця. Знала лише, що їй лячно і сумно, і сердить, що її загнали в дилему. Що ж їй робити?
Вона пам'ятала, як мати при мерехтінні свічок лагідно оповідала рідним і слугам, що блудне ягня Богові наймиліше. Але полегшення це не приносило. Скарлет ніяк не могла придумати, як відкараскатися від меси.
Несправедливо! Особливо тепер, коли справи пішли на лад. Місіс Батлер сказала, що Селлі Брутон часто збирає у себе вдома веселу компанію для гри у віст і запевнила, що Скарлет точно запросять.
16
Звісно, Скарлет пішла на месу. Як не дивно, древній ритуал і респонсорій її дивовижно втішили, достоту як старі друзі в новому житті, що вона його лише починала. Легше було згадувати про матір, коли губи шепотіли «Отче наш», а пальці перебирали чотки. Еллен, мабуть, щаслива, що Скарлет молиться в церкві, і від цієї думки Скарлет стало легко на серці.
Ради на те не було, тож Скарлет пішла до сповіді, а тоді навідати Керрін. Жіночий монастир та молодша сестра також її здивували. Жіночі монастирі уявлялися їй схожими на фортеці з зачиненими ворітьми, за якими з ранку до глупої ночі черниці шкребуть кам'яну підлоту. В Чарлстоні сестри милосердя жили в прекрасному цегляному маєтку, а у бальній залі обладнали класну кімнату.
У монастирі Керрін сяяла від щастя. Вона змінилася: тиха та замкнена дівчина, яку пам'ятала Скарлет, щезла, і тепер здавалося, що це зовсім інша людина. Як можна гніватися на незнайомку? А надто, коли вона більше схожа на старшу товаришку, ніж на молодшу сестру. Керрін — сестра Мері Йосиф — ще й так зраділа їхній зустрічі. Скарлет зігріли такі щедрі слова любові і захвату. Якби лише Сьюлін була хоч наполовину така люб'язна, Скарлет не почувалася б чужинкою в Тарі. Відвідини Керрін і чаювання в саду жіночого монастиря виявилися суцільною приємністю, незважаючи навіть на те, що Керрін тільки й говорила, що про дівчаток, яких навчала арифметики, й від тих оповідок Скарлет ледь не заснула.
Вже зовсім скоро недільна меса і сніданок із тітоньками та чаювання з Керрін по вівторках стали очікуваними хвилинами спокою в її напруженому графіку.
А Скарлет таки була зайнята.
Лавина візитних карток посипалася на дім Еленор Батлер вже за тиждень потому, як Скарлет показала Селлі, як слід обирати цибулю. Еленор була вдячна Селлі; принаймні так їй здавалося. Знаючись на всіх хитросплетіннях життя Чарлстона. вона хвилювалася за Скарлет. І Навіть у спартанських повоєнних умовах, тутешнє світське життя було трясовиною із неписаних правил поведінки, заплутаним лабіринтом дрібниць, які тільки й чекали, що в їхню пастку потрапить хтось необачний та невтаємничений.
Еленор намагалася направляти Скарлет.
— Не обов'язково відвідувати кожного, хто залишив картку, моя люба, — повчала Еленор. — Достатньо залишити власну картку із загнутим донизу кутиком. Це означає вдячність за увагу і бажання продовжити знайомство, але повідомляє, що ти не збираєшся до цієї людини в гості.
— Так ось чому так багато зім'ятих карток! Я думала, вони просто старі й пошарпані. Що ж, я збираюся відвідати кожного. Рада, що всі хочуть дружити, як і я.
Еленор припнула язика. Справді, всі картки були «старі й пошарпані». Ніхто не міг дозволити собі замовити нові — майже ніхто. Хто міг, не бажав знітитн новими картками бідніших товаришів. Звичною справою стало залишати всі картки на таці в передпокої, щоби власники могли їх собі непомітно забратп. Еленор вирішила, ще зарано ділитися зі Скарлет такими нюансами. Це миле дитя показало їй коробку із сотнею нових біленьких карток, які вона привезла з Атланти. Вони були тільки з друку, ще перекладені тонким папіросним папером. Надовго стане — ціла коробка і ще не скоро потруться. Скарлет кинулася у вир чарлстонського життя із веселим завзяттям, і Еленор Батлер спостерігала за нею із тим самим острахом, із яким дивилася на трирічного Рета, коли він переможно гукав її з найвищої гілки височезного дуба.