Однак побоювання Еленор Батлер були зайвими. Селлі Брутон висловилася відверто і вичерпно:
— Дівчині явно бракує освіти, та й смак має незгірший за дикуна. Проте вона хвацька й сильна, звитяжниця. Нам треба таких на Півдні, так, навіть у Чарлстоні. Можливо, особливо у Чарлстоні. Я її підтримую і, сподіваюся, мої друзі також покажуть, що їй тут раді.
Дуже скоро дні Скарлет перетворилися на суцільну круговерть. Ранок розпочинався вдосвіта, із годину чи й більше вона проводила на ринку, далі щедрий сніданок у домі місіс Батлер, зазвичай із брутонською ковбасою. А вже до десятої ранку Скарлет у вихідному вбранні вирушала на відвідини разом із Пенсі, яка несла за нею сумку з візитними картками і своїм запасом цукру, як годилося добрій гості в такі нелегкі часи. До обіду Скарлет встигала зайти з візитом десь до п'яти знайомців, тоді верталася додому обідати. По обіді леді запрошували Скарлет на «прийомні дні», партію у віст чи прогулятися крамницями на Кінґ-стрит, або ж вона сама приймала гостей разом із міс Еленор.
Цей постійний рух полюбився Скарлет. Ще більше її захоплювала увага нових друзів. а найдужче подобалося те, що ім'я Рета було у всіх на вустах. Лише кілька старших жінок критикували його відкрито. Вони осуджували його ще замолоду і не збиралися відступати від своїх поглядів. Незважаючи на це, більшість городян забули про гріхи й огріхи його юності. Тепер Рет змужнів, нарешті взявся за розум. А ще він був відданим своїй матері. Старі пані, які на війні втратили сипів чи онуків, прекрасно розуміли, чому так сяє Еленор Батлер.
Молодиці дивилися на Скарлет із неприхованою заздрістю. Вони залюбки розповідали всі факти й плітки про те, чим Рет займався у Чарлстоні, перше ніж без пояснень покинув місто після приїзду Скарлет. Одні переказували запевнення своїх чоловіків, що Рет, безумовно, фінансує політичний рух, щоби скинути уряд саквояжників у столиці. Інші шепотіли, що він зі зброєю у руках відвойовує родинні портрети і меблі Батлерів. У кожної знайшлася історія про його пригоди під час війни, коли його непримітний маневрений корабель смертоносною тінню прорізав ряди союзного флоту, вириваючись із блокади. Вони говорили про нього із особливим виразом на обличчі: суміш цікавості й романтичного захоплення. Рет більше скидався на міф, ніж на живого чоловіка. А ще він був одружений зі Скарлет. Хіба можна було їй не заздрити?
Скарлет найкраще велося, коли дні її були зайняті безупинною діяльністю, тож для неї настала золота пора. Після страшної самотності, яку вона пережила в Атланті, щоденні товариські посиденьки пролилися на її душу цілющим бальзамом, відтак Скарлет швидко забула про свій булий відчай. В Атланті її просто задарма скривдили, ото й усе. Вона не заслуговувала на таку жорстокість, інакше в Чарлстоні не поставилися б до неї з такою прихильністю. А вони таки полюбили її, чому ж інакше запрошували?
Ця думка її дуже тішила, і Скарлет не раз поверталася до неї. Щоразу, коли вона вирушала з візитом, зустрічала гостей із Еленор Батлер, навідувала обрану за особливу подругу Енн Гемптон у Домі для вдів га сиріт солдатів Конфедерації чи пліткувала за кавою на ринку, Скарлет мріяла, що такою її побачить Рет. Інколи їй навіть здавалося, що він десь неподалік, і вона починала шукати його очима, так сильно їй цього хотілося. Якби ж він лише повернувся додому!
Найближчим він здавався у тихі години після вечері, коли Скарлет сиділа з його матір'ю в кабінеті й захоплено слухала розповіді міс Еленор. Їй не набридало слухати, що Рет робив чи казав, коли був малим хлопчиком.
Подобалися Скарлет й інші історії міс Еленор. Деякі з них бути бешкетно-кумедні. Еленор Батлер, як і більшість її сучасників із Чарлстона, виховали гувернантки та подорожі. Вона була начитана, проте не інтелектуалка, непогано володіла романськими мовами, проте розмовляла з жахливим акцентом, бувала у Лондоні, Парижі, Римі, Флоренції, але знала там лишень кілька найвідоміших пам'яток та розкішні крамниці. Вона належала до своєї епохи та свого класу. Еленор ніколи не ставила під сумнів авторитет батьків чи чоловіка й належно виконувала всі обов'язки без жодних скарг.
Від більшості подібних жінок Еленор відрізняло нестримне, тихе почуття гумору. В усьому вона бачила привід для радості, а людське життя загалом вважала кумедним і цікавим водночас. А ще вона була талановитим оповідачем із широким репертуаром історії, від оповідей про курйозні події із власного життя до класичного для Півдня набору сімейних таємниць кожної тутешньої родини.
Скарлет могла б назвати її своєю Шегерезадою, якби знала, хто це взагалі така. Вона не усвідомлювала, але цими історіями міс Еленор наставляла її розум та серце. Еленор зауважила те поєднання вразливості та сміливості, яке привабило її дорогого сина до Скарлет. Здогадалася вона й про те, що з їхнім шлюбом сталося щось невимовно жахливе, таке, що Рет не хотів більше цих стосунків. Їй не потрібно було казати, вона й сама бачила, що Скарлет відчайдушно намагалася повернути Рета, й у неї були свої причини бажати їхнього возз'єднання навіть більше, ніж цього праглося Скарлет. Еленор не знала напевне, що Скарлет зробить її сина щасливим, але усім серцем вірила, що спільна дитина оберне їхній шлюб на успішний союз. Рет привозив Гарні до неї, й Еленор пам'ятала, якою втіхою то було. Вона любила ту маленьку дівчинку, а ще більше любила щасливу усмішку сина. Їй хотілося повернути йому те щастя, а собі — ту втіху, і вона мала намір зробити усе їй підвладне, щоб цього досягти.