На ньому був однострій солдата Союзу.
Місіс Севедж скрикнула і жбурнула в нього книжкою зі столика обіч ліжка. Незнайомець утік через веранду раніше, ніж її чоловік добіг до кімнати.
Янкі! Несподівано всі злякалися. Самотні жінки боялися за себе. Заміжні жінки боялися за себе, а ще більше за — чоловіків, бо хто поранить солдата Союзу, піде за грати або й на шибеницю.
Дві наступні ночі поспіль солдат просто з'являвся у жіночих спальнях. На третю ніч сталося щонайгірше. Теодосію Рардінґ розбудило не місячне світло, а дотик до покривала на грудях. У кімнаті було темно, й вона нічого не бачила, але чула натужне дихання, відчувала чужу присутність. Вона зойкнула і знепритомніла від страху. Ніхто не знав, що було далі. Теодосію відправили до кузини у Саммервілл. Казали, вона дуже заслабла. На голову, додавали злі язики.
Чарлстонські чоловіки зібрали делегацію до штаб-квартири військового правління. За речника вони взяли похилого адвоката Джосаю Енсона. Вони прохали дозволити їм патрулювати вночі стару частину міста і, якщо зловлять переступника, то самим дати йому раду.
Командувач погодився на патрулі. Проте він попередив, що, якщо поранять хоч одного солдата Союзу, відповідального за це буде страчено. І щоб жодних комітетів пильності чи нападів на північні військові загони під гаслом захисту жінок Чарлстона.
Всі страхи, пережиті Скарлет за довгі роки війни, повернулися і накрили її з головою. Вона зневажала окупаційні війська. Як і всі в Чарлстоні, ігнорувала їх, вдавала, ніби їх там не було, й вони забиралися з її шляху, коли вона йшла пішохідною стежкою в гості чи до крамниці. Тепер же Скарлет жахалася кожного синього однострою. Будь-хто з них міг виявитися нічним непроханим гостем. Вона аж надто виразно уявляла, як він вистрибує на неї просто з темряви.
Вночі її сон терзали жахіття — точніше, спогади. Знову й знову перед очима поставав той солдат-янкі, що заліз у Тару. Вона як наяву відчувала його мерзенний запах, бачила, як нишпорять брудні волохаті руки у материній шухляді, як запалюються звірячою хіттю його червоні очі, коли він витріщився на неї, як недобрим усміхом кривиться його беззубий, слинявий рот. Вона застрелила його. Розтрощила той рот і очі вибухом крові, кісток і липких червонявих бризок мозку.
Скарлет ніколи не зможе забути гуркіт пострілу, ні нудотні червоні плями, ні відчуття лютого, гіркого тріумфу.
Якби ж вона мала пістолет, щоб захистити себе та міс Еленор!
На жаль, зброї в будинку не тримали. Скарлет обнишпорила буфети і скрині, гардеробні та комоди, навіть книжкові полиці в бібліотеці. Вона була беззахисною, безпорадною. Вперше в житті почула себе слабкою, неспроможною стати до бою та подолати все на своєму шляху. Це майже зламало її. Скарлет благала міс Еленор написати Рету.
Еленор тягла час. Так, так, вона дасть Рету знати. Звичайно, вона передасть йому слова Алісії — і те, який той чоловік величезний, і який дикий у нього полиск у нелюдських темних очах. Так, вона нагадає Рету, що вночі у величезному будинку вони зі Скарлет самі, бо челядь після вечері йде ночувати до класних домівок, а залишаються хіба Маніґо, літній уже чоловік, та Пенсі, тендітна й слабка дівчина.
Так, це буде термінова звістка, і вона передасть її Рету за першої ж змоги — першим же човном, що має привезти дичину з плантації.
— Коли ж це буде, міс Еленор? Рет повинен приїхати негайно! Подивіться, — Скарлет схопила місіс Батлер за руку, — ота магнолія наче драбина від самої землі до наших балконів.
Еленор заспокійливо погладила її руку.
— Скоро, Скарлет, вже скоро. Ми вже місяць не готували качки, а я обожнюю печену качку. Рет прекрасно це знає. Поза тим, нічого вже боятися — Росс із товаришами будуть патрулювати щоночі.
«Росс! — Скарлет скрикнула подумки. — Що може такий п'яничка, як Росс Батлер? Чи взагалі хтось із чарлстонців? Більшість із них дідугани, каліки або ще зовсім юнаки. Якби з них могла бути користь, вони б не програли війну! Хіба ж вони впораються тепер із тим янкі?»
Скарлет вела нерівний бій із незламним оптимізмом Еленор Батлер і, зрештою, програла.
На кілька днів усе стихло — патрулі ніби допомогли. Ночі проходили без інцидентів, а тому всі заспокоїлися. Скарлет уперше запросила гостей на власний «прийомний день», і прийшло стільки людей, що тітоньці Юлейлії не вистачило пирога, і вона ще довго через це скаржилася. Еленор розірвала записку, яку вже написала Ретові. Люди знову ходили до церкви, по крамницях, грали у віст і провітрювали найошатніше вбрання до початку сезону.