Скарлет повернулася додому після ранкових візитів; щоки її пашіли від швидкої ходьби.
— Де місіс Батлер? — з порогу запитала вона Маніґо. Той відповів, що вона на кухні, і Скарлет побігла в інший кінець дому.
Еленор Батлер звела очі, коли Скарлет поспіхом увірвалася до кімнати.
— Скарлет, маю гарні новини. Зранку отримала лист від Маргарет — вона повернеться позавтра.
— Краще надішліть їй телеграму, щоби не поспішала, — Скарлет говорила уривчасто, голос її був різким і холодним. — Минулої ночі янкі дісталися Гаррієт Медісон. Щойно про це почула. — Вона поглянула на стіл, при якому стояла місіс Батлер. — Качка? Ви скубаєте качку? Нарешті з плантації прибув човен! Я можу поїхати ним до Рета.
— Скарлет, ти не сядеш у човен одна з чотирма чоловіками.
— Візьму Пенсі, хоче вона того чи ні. Дайте мені печива у пакет. Їсти хочу страшенно. З'їм дорогою.
— Але ж Скарлет...
— Ніяких «але», міс Еленор. Давайте печиво — я їду.
«Що я роблю? — панікувала Скарлет про себе. — Не можна було так зриватися — Рет гніватиметься на мене. До того ж я, мабуть, виглядаю жахливо. Досить уже й того, що мені не гоже там з'являтися. Могла би хоч мати гарний вигляд. Не так я планувала нашу з ним зустріч».
Скарлет тисячі разів уявляла, якою буде наступна зустріч із Ретом. Іноді їй мріялося, що він повернеться додому пізно, а вона вже буде в нічній сорочці, отій з вільними шворочками на шиї, й розчісуватиме волосся перед сном. Рет завжди любив її волосся, казав, що воно живе. Колись давно він сам розчісував її і милувався спалахами блакитних іскор у наелектризованих пасмах.
Часто вона мріяла, що стоятиме при чайному столику зі срібними щипчиками в руках і елегантно кластиме в чашку шматочки цукру. Вона сердечно бесідуватиме із Селлі Брутон, і Рет побачить, як легко вона знайшла тут своє місце, зрозуміє, як тепло її прийняли найцікавіші люди Чарлстона. Рет візьме її долоню й поцілує, Скарлет впустить щипці від несподіванки, але це вже не матиме значення...
Або ось вона сидить із міс Еленор по вечері, кожна в своєму кріслі біля каміна; їм затишно й гарно, але ще одне місце чекає на Рета. Раз тільки їй уявлялося, що вони зустрінуться на плантації, бо ж вона нічого про це місце не знала, тільки що Шерманове військо там усе спалило. Видіння починалося гарно: вона та міс Еленор прибували на красивому зеленому човні, де сиділи, спираючись на шовкові подушки і тримаючи в руках яскраві заквітчані парасольки. Вони би привезли Ретові кошики з тістечками та шампанським.
— Пікнік! — гукнули би вони, а Рет, побачивши їх, засміявся б і побіг назустріч, розкриваючи обійми.
Проте на цьому фантазія і завершувалась. Рет не зносив пікніків. Він казав, якщо збираєшся їсти з землі, як тварина, замість за столом, як цивілізована людина, то з такими самим успіхом можна покинути дім і жити в печері.
Звичайно, Скарлет ніколи не думала, що з'явиться отак — затиснена між коробками й бочками із бозна-чим на захаращеному, смердючому і благенькому човнику.
Тепер, далеко від міста, вона більше боялася гніву Рета, ніж якогось янкі, що нипав у пошуках жертви. «А якщо він накаже човнярам негайно розвертатися із везти мене додому?»
Човнярі лише занурювали весла у зелено-брунатну воду, кермуючи, позаяк незрима, потужна та неквапна течія сама несла їх уперед. Скарлет нетерпляче вглядалася в береги широкої ріки. Їй здавалося, човен стояв на місці. Довкола нічого не мінялося: широкі смуги високих коричневих трав хиталися поволі — аж надто повільно — в приливній течії, а за ними — густі ліси, вкриті сірими нерухомими запонами іспанського моху, під деревами — заплутані зарості вічнозелених чагарів. Стояла неймовірна тиша. «Бога ради, чого жодна пташина не співає? А чому так стемніло?»
Почався дощ.
Поки човен потягнувся до лівого берега, корячись невпинному руху весел, Скарлет змокла до нитки і тремтіла, змучена і нещасна. Ніс човна вгатився у пірс, вибивши її із заціпеніння. Вона підняла голову, вдивляючись уперед крізь суцільну стіну дощу. На березі, обліплений чорним дощовиком, човен зустрічав якийсь чоловік із яскравим ліхтарем у руці. Обличчя його ховалося під насунутим каптуром.
— Кидайте трос! — наказав Рет, нахилившись уперед та простягнувши руку. — Добре з'їздили, хлопці?
Скарлет спробувала встати, вчепившись у якісь ящики, але у неї так стерпли і розболілися ноги, що вона заточилася, перекинувши горішній ящик із гучним гуркотом.