Ліворуч від найнижчої тераси хтось був — увагу Скарлет привернув якийсь рух. Це, мабуть, Рет. Вона зірвалася на біг. Вниз терасами мчала зі схилу все швидше і швидше, п'яна і запаморочена від свободи; вона сміялася, широко розкинувши руки, як пташка або метелик, готова злетіти у блакитне небо.
Подих забило, поки вона нарешті добігла до того місця, звідки спостерігав за нею Рет. Скарлет засапалася, поклала руку на груди, віддихуючись. А тоді:
— Ніколи мені не було ще так весело! — сказала вона, хапаючи ротом повітря. — Як тут чудово, Рете. Не дивно, що ти так любиш це місце. Ти збігав униз цим схилом, коли був малим? Тобі здавалося, наче ти зараз злетиш? О любий мій, як жахливо бачити згарище. В мене серце кров'ю обливається; хочеться вбити всіх янкі на світі! О Рете, я стільки мушу тобі сказати. Я подумала. Все можна відродити, любий, як траву. Я розумію, чесно, справді розумію, що ти робиш.
Рет подивився на неї обережно, зі здивуванням.
— Що ти «розумієш», Скарлет?
— Чому ти тут, а не в місті. Чому ти хочеш відродити плантацію. Розкажи мені, що ти вже зробив і що плануєш зробити. Це так захопливо!
Ретове обличчя засяяло і він махнув рукою в бік довгих рядів рослин у себе за спиною.
— Вони згоріли, — пояснив він, — але не загинули. Здається, вони, може, навіть зміцніли після пожежі. Мабуть, у попелі було щось їм потрібне. Треба буде з'ясувати. Мені ще стільки всього потрібно навчитись.
Скарлет поглянула на приземисті саджанці. Вони не знала рослини з такими темно-зеленими блискучими листками.
— Що це за дерева? Ти вирощуєш персики?
— Це не дерева. Скарлет, це кущі. Камелії. Перші привезені в Америку камелії посадили тут, у маєтку Данмор Лендінґ. Це пагони, загалом їх більше трьох сотень.
— То це квіти?
— Звісно. Чи не найбездоганніші квіти у світі. Китайці на них моляться.
— Але ж квіти не можна їсти. А які злаки ти вирощуєш?
— Я не думаю про злаки. Мені треба врятувати сто акрів саду.
— Та це ж божевілля, Рете. Яка користь із квіткового саду? Ти міг би вирощувати щось на продаж. Я знаю, що бавовна тут не росте, але ж мусять бути якісь інші культури, які можна продати. В Тарі, наприклад, ми не марнували жодного фута землі. Можна засадити все аж до стін будинку. Тільки поглянь, яка зелена й густа трава. Значить, земля надзвичайно родюча. І все, що потрібно — це зорати її і посіяти насіння, і воно виросте чи не скоріше, ніж ти встигнеш відскочити.
Вона дивилася на нього з ентузіазмом, готова поділитися самотужки здобутими знаннями.
— Скарлет, ти — варварка, — втомлено сказав Рет. — Повертайся в будинок і скажи Пенсі, щоби збиралася. Зустрінемося на причалі.
Що вона зробила не так? Ще хвилину тому він іскрився життям і завзяттям, аж раптом усе минулося, і він став холодним, чужим. Вона ніколи його не зрозуміє, навіть якщо доживе до ста років. Скарлет швидко попрямувала вгору зеленими терасами, не звертаючи більше уваги на їхню красу, і зайшла в будинок.
Човен, пришвартований до причалу, був зовсім не такий, як та громіздка баржа, на якій Скарлет із Пенсі припливли на плантацію. Це був доладний, пофарбований у коричневе вітрильний шлюп із яскравим мідним кріпленням і позолоченою різьбою. Трохи далі стояло ще одне судно, яке би набагато краще їй підійшло, сердито зауважила про себе Скарлет. Воно було вп'ятеро більше за шлюп, мало дві палуби, щедро прикрашені орнаментом із білих та синіх дерев'яних завитків, та яскраво-червоне заднє гребне колесо. Різнокольорові прапорці висіли на димових трубах, а яскраво вдягнені чоловіки й жінки скупчилися біля поручнів на обох палубах. Виглядало як святкова розвага.
— Дуже схоже на Рета, — бурчала Скарлет, — добиратися до міста своїм маленьким човником замість попроситися на пароплав. — Вона зійшла на причал, коли Рет зняв капелюха та розгонисто й манірно вклонився людям на пароплаві.
— Ти їх знаєш? — запитала вона. Може, вона помилилася, може, він подавав їм сигнал.
Рет відвернувся від річки і знову одягнув капелюх.
— Так, знаю. Не кожного окремо, я сподіваюся, але загалом. Це щотижнева екскурсія човном із Чарлстона вгору річкою і назад. Дуже прибуткова справа для одного із саквояжників. Янкі розкуповують квитки наперед, щоби помилуватися на скелети спалених маєтків біля плантацій. Якщо вдається, я завжди їх вітаю; мене потішає їхнє збентеження потому. — Скарлет була надто обурена, щоби щось відповісти. Як Ретові може бути до жартів, коли купка стерв'ятників-янкі сміється з того, що вони зробили з його домом?
Вона чемно вмостилася на обкладену подушками лавку в маленькій каюті, та як тільки Рет ступив на борт, підскочила, щоб розглянути вигадливе розміщення сервантів, поличок, запасів та оснащення — кожна з речей, вочевидь, лежала на передбаченому для неї місці. Вона все ще діловито задовільняла свою цікавість, коли вітрильник почав помалу рухатися вздовж берега річки, а потім знову пришвартувався. Рет різко вигукував команди.