Скарлет вражено глянула на нього. Вона була щиро здивована. Він же не може говорити це серйозно, тільки не після того, як так ніжно обіймав її минулої ночі.
— Ти жартуєш, — звинуватила його вона.
— Зовсім ні. Ніколи не говорив серйозніше і хочу, щоб ти серйозно до цього поставилася. Не маю звички пояснювати, що я роблю чи що думаю; і не впевнений, чи ти зрозумієш, що я хочу тобі сказати. Та я спробую. Я працюю тяжче, ніж коли-небудь у житті, Скарлет. Я спалив усі мости в Чарлстоні так старанно й так відкрито, що сморід від згарища досі стоїть у носі кожному мешканцю. Мій переступ набагато страшніший за все, що міг зробити генерал Шерман, бо я був свій і знехтував тим, що вони будували все своє життя. Повергати милість Чарлстона — це як дертися на вкриту кригою гору в темряві. Один неправильний крок — і мені кінець. Досі я був дуже обережним і діяв повільно, і вже досягнув певного прогресу. Я не можу дозволити тобі все зіпсувати. Я хочу, щоб ти поїхала, і питаю, скільки це мені коштуватиме.
Скарлет засміялася з полегшенням.
— І це все? Можеш не хвилюватися, якщо це тебе турбує. В Чарлстоні мене всі люблять. Я вже з ніг збилася з усіма запрошеннями. Не проходить і дня, щоб хтось не підійшов до мене на ринку і не спитав поради щодо покупок.
Рет затягнувся сигарою і довго дивився, як запалений кінець вистигає і перетворюється на попіл.
— Я боявся, що марную час, — сказав він нарешті. — І мав рацію. Мушу визнати, що ти протрималася довше і поводилася стриманіше, ніж я очікував... О, так, до мене доходять деякі міські новини, коли я на плантації... Але ти наче порохова бочка у мене за спиною, поки я деруся на ту зледенілу гору, Скарлет. Ти — мертвий вантаж — неосвічена, некультурна, католичка, вигнанка з усіх порядних будинків Атланти. Ти можеш вибухнути в мене під носом будь-якої миті. Я хочу, щоб ти поїхала. Що для цього потрібно?
Скарлет вхопилася за єдине звинувачення, з яким могла сперечатися.
— Буду вдячна, якщо ти мені поясниш, Рете Батлер, що поганого в тому, щоб бути католичкою! Ми були побожними ще задовго до того, як про вашу Єпископальну церкву взагалі почули.
Ретів раптовий сміх її спантеличив.
— Рах! Мир, Генріху Тюдор, — сказав він, і Скарлет нічого не зрозуміла. Та наступні його слова пройняли її наскрізь. — Не будемо марнувати час на теологічні дебати, Скарлет. Факт у тому — і ти це знаєш так само добре, як і я — що південне суспільство зневажає римо-католиків без будь-якої поважної причини. У Чарлстоні ходять до церков Святого Філіпа, Святого Михаїла, до Кальвіністської церкви чи до першої шотландської пресвітеріанської. Навіть на інші єпископальні та пресвітеріанські церкви дивляться з деякою підозрою, а якась інша протестантська конфесія вже вважається демонстрацією індивідуалізму. Католицизм же просто виходить за межі пристойності. Це нерозумно і не пo-християнськи, але це факт.
Скарлет мовчала. Вона знала, що він правий. Рет використав її тимчасову поразку, щоб повторити своє запитання.
— Чого ти хочеш, Скарлет? Можеш мені сказати. Мене ніколи не токували темні сторони твоєї натури.
«Він справді серйозно, — з розпачем подумала вона. — Всі чаювання, що я відсиділа, весь цей жахливий одяг, що мені доводилося носити, і пішки на ринок кожного темного і холодного ранку — усе це марно». Boнa приїхала до Чарлстона, щоб повернути Рета, і їй не вдалося.
— Мені потрібен ти, — щиро зізналася Скарлет.
Цього разу мовчав Рет. Вона бачила лише його силует і блідий дим його сигари. Він був так близько; якби вона на кілька дюймів посунула ногу, то торкнулася б його. Він був їй настільки потрібен, до пекучого болю всередині. Хотілося скорчитися, тримаючись за груди, щоби біль не розрісся, стишився. Але вона сиділа, випроставши плечі, і чекала на його відповідь.
18
З гори доносилися грубші чоловічі голоси впереміж із тоненьким хихотінням Пенсі. Через це тиша в каюті здавалася ще гнітючішою.
— Півмільйона золотом, — мовив Рет.
— Що ти сказав?
«Я, мабуть, не так почула. Я відкрила йому серце, а він нічого не сказав у відповідь».
— Я сказав, що дам тобі півмільйона доларів золотом, якщо ти поїдеш. Хоч би як тобі подобався Чарлстон, не думаю, що він аж настільки тобі дорогий. Я пропоную тобі хорошу компенсацію, Скарлет. Твоє маленьке жадібне серце не може проміняти недосяжне для тебе багатство на марні спроби врятувати наш шлюб. На додачу, якщо ти погодишся, я і далі платитиму за того монстра на Пічтрі-стрит.
— Вчора ти обіцяв, що вже сьогодні відправиш гроші дядечку Генрі, — нагадала вона автоматично. Краще б хвилину помовчала. Їй треба було подумати. Невже це й справді «марна спроба»? Вона відмовлялася у це вірити.