Думки Скарлет зароїлись. Вона майже виграла. Якби тільки не «окремі кімнати». Можливо, варто попросити більше часу. Ні, не варто. Вона ж має торгуватися.
— Може, я й погоджуся на твої умови, Рете, але не на терміни. Якщо я спакую речі наступного дня після останньої вечірки, всі це помітять. Ти повернешся на плантацію після балу. Буде логічно, якщо після цього я знову почну думати про Атланту. Скажімо, я поїду в середині квітня?
— Я не проти, щоб ти ще трохи залишилася в місті після того, як я поїду. Але перше квітня — краща дата.
Краще, ніж вона сподівалася! Сезон і ще більше, ніж місяць. І вона не обіцяла лишатися в місті, коли він поїде на плантацію. Вона може поїхати з ним.
— Не хочу знати, хто з нас жертва твого першоквітневого жарту, Рете Батлер, але якщо присягаєшся добре до мене ставитися весь час, поки я не поїду, то ми домовилися. Якщо ж будеш злим, то знай, що ти сам порушив угоду, і я нікуди не поїду.
— Місіс Батлер, відданості вашого чоловіка заздритимуть усі жінки Чарлстона.
Він дражнився, та Скарлет було байдуже. Вона виграла.
Рет прочинив люк, і всередину линуло різке солоне повітря, сонце і на диво сильний бриз.
— Ти не страждаєш на морську хворобу, Скарлет?
— Не знаю. Я вчора вперше пливла на кораблі.
— Скоро дізнаєшся. Гавань уже близько, а там сильно хитає. Візьми про всяк випадок із шафи, що у тебе за спиною, відро. — Він поспішив вийти на палубу. — Піднімайте клівер і ставте на гале! Ми відхиляємось від курсу! — він намагався перекричати вітер.
За хвилину лавка нахилилася лід небезпечним кутом, і Скарлет почала безпомічно з неї зісковзувати. Вчорашня повільна подорож угору рікою на широкій баржі не підготувала її до вітрильника. Поки легкий вітерець лишень наполовину надимав грот, спускатися річкою за течією було швидше, але так само спокійно, як і на баржі. Скарлет видерлася короткою драбиною і підтяглася, вистромивши голову над палубою. Вітер забив їй дихання і зірвав з голови капелюх із пір'ям, підкинув угору. Чайка над її головою несамовито заверещала і замахала крилами, утікаючи від опіреного предмета. Скарлет засміялася від захвату. Човен перехилився ще більше, і вода зашуміла, піною розбиваючись об нахилений бік. Це було так захопливо! Крізь шум вітру вона почула нажахані крики Пенсі. Яка ж вона боягузка!
Скарлет відновила рівновагу і почала підійматися драбиною. Гуркіт Ретового голосу зупинив її. Він крутнув штурвал, і шлюп вирівнявся, затріпотіли вітрила. Рет жестом підкликав одного з команди, віддав йому штурвал. Другий підтримував Пенсі, поки вона блювала через корму. За два кроки Рет уже був біля драбини і сердито дивився на Скарлет.
— Ти, мала дурепо, тобі могло брусом голову знести. Іди вниз, на своє місце.
— Ой, Рете, ні! Дозволь мені вийти нагору, я хочу бачити, що відбувається. Це так цікаво. Хочу відчувати вітер і бризки води.
— Тебе не нудить? Не страшно?
У відповідь вона лише презирливо на нього глянула.
— Ох, міс Еленор, це було найцікавіше, що зі мною траплялося в житті! Не розумію, чому не всі стають моряками.
— Я рада, що тобі сподобалося, люба, але з Ретового боку було жорстоко виставити тебе на сонце і вітер. Ти червона, наче індіанець. — Місіс Батлер відправила Скарлет нагору, прикладати до лиця компрес із гліцерином і трояндовою водою. А потім картала свого високого сина, який з цього сміявся, поки не схилив голову з удаваним соромом.
— Якщо я почеплю гілки ялини і падуба, які тобі привіз, ти дозволиш мені з'їсти десерт після обіду, чи мені піти стати в куток? — запитав він із насмішкуватою покорою.
Еленор Батлер розвела руками на знак капітуляції.
— Не знаю, що з тобою робити. Рете, — сказала вона, але попри всі свої намагання їй не вдалося стримати усмішку. Вона безумно любила сина.
Того дня, поки Скарлет лікувала лосьйонами сонячні опіки, Рет відвіз один із привезених з плантації вінків гостролисту Алісії Севедж у подарунок від матері.
— Як це мило з боку Еленор, і з твого також, Рете. Дякую. Хочеш трохи передріздвяного пуншу?