Рет із задоволенням прийняв напій, і вони неспішно говорили про незвичну погоду, про зиму тридцять років тому, коли падав сніг, про той рік, коли дощ падав тридцять вісім днів підряд. Вони були знайомі з дитинства. Їхні будинки стояли поряд, розділені лишень садовою огорожею і шовковицею із солодкими фіолетовими плодами, від яких темніли пальці, а її гілки сягали низько по обидва боки стіни.
— Скарлет до смерті злякалася того янкі, що вривається у спальні, — сказав Рет після того, як вони з Алісією закінчили згадувати минуле. — Сподіваюся, ти не проти поговорити про це зі старим другом, який заглядав тобі під спідницю, коли тобі було п'ять.
Місіс Севедж щиро засміялася.
— Розповім усе, якщо тобі вдасться забути мою дитячу антипатію до нижньої білизни. Вся сім'я була в розпачі щонайменше цілий рік. Зараз смішно згадати... Та ця справа з янкі — зовсім не смішна. Хтось таки візьметься за зброю і застрелить того солдата, і нам усім доведеться заплатити велику ціну.
— Алісіє, розкажи мені, як він виглядав. Є у мене одна гадка.
— Я бачила його лише якусь мить, Рете...
— Цього вистачить. Високий чи низький?
— Високий, так, дуже високий. Його голова була всього десь на фут нижче від штор, а вікна мають сім футів чотири дюйми.
Рет усміхнувся.
— Я знав, що можу на тебе розраховувати. Ти єдина, кого я знаю, хто бачить найбільшу кульку морозива на вечірці з іншого кінця кімнати. За спиною ми називали тебе «орлине око».
— І в обличчя теж, як я пам'ятаю, разом із багатьма іншими образливими прізвиськами. Ти був жахливим маленьким хлопчиком.
— А ти бридкою маленькою дівчинкою. Я б тебе любив, навіть якби ти ходила у нижній білизні.
— А я б тебе любила, навіть якби ти в ній не ходив. Я заглядала тобі під спідницю купу разів, але так нічого й не побачила.
— Алісіє, будь милосердною. Хоч називай це кілтом.
Вони дружньо усміхнулися одне одному. А тоді Рет продовжив допит. Алісія пригадала багато деталей, коли напружила пам'ять. Солдат був молодим — дуже молодим — із незграбними рухами хлопця, який ще не звик до того, як раптово виріс. І ще, він був дуже худий. Форма вільно на ньому висіла. Його зап'ястя було чітко видно з-під рукава; можливо, форма взагалі належала не йому. Волосся в нього було темне — «не таке чорне, як у тебе, Рете, і, до речі, сиві пасма тобі дуже пасують; ні, його волосся, мабуть, було каштанове і просто виглядало темнішим у пітьмі». Так, акуратно підстрижений, але волосся не вкладене. Вона би відчула запах макасарової олії. Крок за кроком Алісія складала докупи свої спогади. А тоді вона раптом затнулася.
— Ти знаєш, хто це, так, Алісіє?
— Я, мабуть, помиляюся.
— Мабуть, що ні. У тебе син такого віку — чотирнадцять чи п'ятнадцять — і ти точно знаєш його друзів. Як тільки я про це почув, відразу подумав, що це якийсь хлопець із Чарлстона Ти справді віриш у те, що солдат-янкі проникає у жіночі спальні, лише щоб порозглядати контури під покривалом? Це не царство терору, Алісіє, а нещасний хлопчина спантеличений тим, що відбувається з його тілом. Він хоче дізнатися, як виглядає жіноче тіло без корсетів і турнюрів, і хоче настільки, що приходить крадькома поглянути на сплячих жінок. Найімовірніше, він соромиться своїх думок, коли бачить повністю одягнених жінок вдень. Бідне чортеня. Підозрюю, що його батька вбили на війні, і немає іншого чоловіка, який би з ним поговорив.
— У нього є старший брат...
— Так? Тоді, можливо, я помиляюся. Або ти думаєш не на того хлопця.
— Боюсь, що ні. Хлопця звуть Томмі Купер. Він із них найвищий і найохайніший. Крім того, він мало не вдавився, коли я привіталася з ним на вулиці через два дні після інциденту в моїй спальні. Його батько загинув у битві при Булл-Рані. Томмі його ніколи не бачив. Його брат на десять чи одинадцять років старший.
— Ти про Едварда Купера, юриста?
Алісія кивнула.
— Тоді це не дивно. Купер входить у мамин комітет опіки Дому для вдів та сиріт солдатів Конфедерації; я зустрічав його вдома. Він мало не євнух. Він Томмі не допоможе.
— Ніякий він не євнух, просто надто вже закоханий у Енн Гемптон, щоб звертати увагу на братові потреби.
— Як хочеш, Алісіє. Та я збираюся поговорити з Томмі.
— Рете, ти не можеш цього зробити. Ти налякаєш бідного хлопця до смерті.
— Цей «бідний хлопець» до смерті лякає всю жіночу частину населення Чарлстона. Слава Богу, ще нічого не трапилося. Але наступного разу він може втратити контроль. Або його підстрелять. Де він живе, Алісіє?
— На Черч-стрит, одразу за рогом Брод-стрит. Один із цегляних будинків на південній частині алеї Сент-Майклз. Але, Рете, що ти йому скажеш? Ти не можеш просто прийти і виволікти його за шкірку.