— Не треба казати мені того, що я давно знаю. — Мамка провалилася у рятівний сон, де не було болю.
— Та ні, треба казати, — відповіла їй Скарлет. Вона знала, що Мамка її не чує, але однак говорила вголос, ніби звертаючись до себе самої. — Я багато мусила сказати. Я ніколи не казала цього Мелані і не казала цього Рету, доки не стало запізно. Я ніколи не мала часу, щоб усвідомити, що я їх любила, що я тебе любила. Принаймні з тобою я такої помилки, як з ними, не зроблю.
Скарлет поглянула на запале обличчя старої, що помирала.
— Я люблю тебе, Мамко, — прошепотіла вона. — Що зі мною станеться, коли тебе більше не буде, щоб мене любити?
2
Пріссі просунула голову у прочинені до кімнати хворої двері.
— Міс Скарлет, місте' Вілл наказав мені прийти посидіти з Мамкою, а ви за той час можете поснідати. Делайла каже, ви себе до гробу заженете цією безперервною турботою, в'на вам приготувала великий смачнющий шматок шинки і кулешу з підливкою.
— А де м'ясна юшка для Мамки? — запитала Скарлет з притиском. — Делайла знає, що передусім вона має з самого ранку принести юшку.
— Тутечки в мене. — Пріссі штовхнула ліктем двері, поперед себе вона тримала тацю. — Але Мамка спить, міс Скарлет. Ви ж не станете її будити, щоб в'на випила юшки?
— Просто накрий її і постав коло грубки. Я погодую Мамку, коли вернуся.
Скарлет відчула, що страшенно зголодніла. Від спокусливого аромату паруючої юшки у неї забурчало в животі.
На кухні вона поспіхом умила обличчя й руки. Сукня також була перемащена, але грець із нею. Вона перевдягнеться у чисту після сніданку.
Вілл якраз піднімався з-за столу, коли Скарлет увійшла в їдальню. Фермери не могли собі дозволити гаяти час, особливо у такий ясний і теплий день, що заповідався із золотавих променів ранішнього сонця за вікном.
— Можна я вам допоможу, дядьку Вілле? — з надією запитав Вейд. Він зірвався на ноги, ледь не перекинувши свого стільця. Потім помітив матір, і запал зійшов з його обличчя. Тепер доведеться залишитися за столом і показувати хороші манери, бо вона розсердиться. Він повільно підійшов до Скарлет і притримав для неї крісло.
— Який же ти ґречний, Вейде, — затуркотіла Сьюлін. — Доброго ранку, Скарлет. Ти, мабуть, пишаєшся своїм юним джентльменом?
Скарлет збайдужіло глянула на Сьюлін, потім на Вейда. Їй-богу, та він ще дитина, чого це Сьюлін так розщебеталася? Вона трималася так, ніби Вейд був кавалером на танцях, якого вона хотіла причарувати.
А він миловидний хлопчик, здивовано зауважила Скарлет. Високий, як на свій вік, виглядає на тринадцятирічного, хоч йому ще нема й дванадцяти. Сьюлін не вважала б, що він такий чудовий, якби їй довелося без кінця купувати одяг, з якого він прудко виростав.
«Сили небесні! Що ж я робитиму з одягом для Вейда? Рет завжди купував усе необхідне, а я навіть не знаю, що носять хлопчики, і в якому магазині що купувати. Руки в нього вже стирчать із рукавів, йому тепер потрібен одяг більшого розміру. І то швидко. Незабаром почнеться школа. А може, вже почалася, я не маю ані найменшого уявлення, яке сьогодні число».
Скарлет важко опустилась у крісло, яке притримав для неї Вейд. Вона сподівалася, що він підкаже їй усе, що треба знати. Але передовсім — сніданок. У неї аж слинка покотилася від голоду.
— Дякую, Вейде Гемптоне, — недбало мовила вона. Шинка виглядала дуже апетитно: всередині рум'яне й соковите м'ясо, а по боках — підсмажене до хрусту сальце. Вона кинула серветку на коліна, навіть не розгортаючи її, взяла в руки ножа й виделку.
— Мамо? — обережно спитав Вейд.
— Угу? — Скарлет уп'ялася зубами в шинку.
— Можна я піду в поле з дядьком Віллом?
Скарлет порушила одне з найфундаментальніших правил застільного етикету і заговорила з повним ротом. Шинка була просто божественна.
— Так, так, іди собі. — Руки уже взялися відрізати наступний шматочок.
— І я хочу, — додався Еллин голосок.
— І я хочу, — вторувала їй Сьюзі, донька Сьюлін.
— Вас ніхто не кликав, — відповів Вейд. — Поле — це чоловіча справа. Дівчата мають сидіти вдома.
Сьюзі розплакалась.
— Бачиш, що ти наробила? — накинулася на Скарлет Сьюлін.
— Я? Це не моя дитина зчинила крик.
Скарлет завжди обіцяла собі не сваритися зі Сьюлін, коли приїжджала до Тари, але давня звичка брала гору. Вони почали гризтися ще в дитинстві і так ніколи й не припиняли.
«Але я не дозволю їй зіпсувати першу трапезу, яка мені за довгий час засмакувала», — подумала Скарлет і стала зосереджено водити ложкою по тарілці, рівномірно розмішуючи масло у сніжно-білій кулеші. Вона навіть не глянула, як Вейд вийшов услід за Віллом, а голос Елли додався до завивання Сьюзі.