О дев'ятій тридцять жителі Старого Чарлстона висипали з церкви і пішки попрямували по Мітинґ-стрит на весільний прийом у Громадський зал. Тут були всі місцеві віком від п'яти до дев'яноста семи — чоловіки, жінки і діти прогулювалися вулицею зі сміхом і жартами, насолоджуючись теплим вечором і нахабно порушуючи закон. Союзне військове правління аж ніяк не могло не помітити такого неподобства — все відбувалося у них під носом. Але й арештувати порушників не могло. У в'язниці було всього двадцять шість камер. Навіть якщо замкнути арештантів у кожному кабінеті і коридорі, на всіх місця не вистачить. Із церкви Святого Михаїла довелося повиносити на спокійне церковне кладовище лави, щоби вмістити такий великий натовп, і то всі стояли, тісно притискаючись плечима.
Під час самого прийняття гості у черзі стояли, щоби вийти з задушливої бальної зали на балкон під високими колонами, дихнути свіжого повітря і помилуватися, як безпомічний патруль марширує порожньою вулицею, марно сподіваючись відновити дисципліну.
Рет того дня повернувся в місто з новиною, що Росс безпечно дістався Вілмінґтона. Скарлет зізналася йому на балконі, що боялася йти на весілля, навіть разом із ним.
— Я повірити не могла, що купка леді може втерти носа армії янкі. Мушу визнати, Рете, ці чарлстонці збіса кмітливі і спритні.
Він усміхнувся.
— Люблю цих зарозумілих дурнів, всіх до одного. Навіть старого бідного Росса. Сподіваюся, він ніколи не дізнається, наскільки промахнувся з тим янкі, йому буде дуже соромно.
— То він і не вцілив? Мабуть, був п'яний, — зневажливо пирхнула Скарлет. І згадала налякано: — Виходить, той янкі досі на нас чигає!
Рет поплескав її по плечу.
— Ні. Не хвилюйся, люба, ти про нього більше не почуєш. Мій брат і поспішне весілля Лусінди нагнали на янкі добрих дрижаків, — він розсміявся тихо й вдоволено.
— Що такого смішного? — з підозрою зажадала пояснення Скарлет. Вона терпіти не могла, коли хтось сміявся, а вона не розуміла з чого.
— Не твого розуму діло, — відрізав Рет. — Я себе вже вітав із тим, що сам-один вирішив проблему, аж тут непутящий брат мене перевершив: він ненавмисне дав цілому місту привід для радості й гордості. Поглянь на них, Скарлет.
На балконі було людно. Лусінда Реґґ, тепер — Лусінда Грімболл, висмикувала квіти з весільного букета і жбурляла вниз, у патрульних янкі.
— Пфф! Я би краще кинула в них цеглину!
— Не сумніваюся. Тобі завжди не вистачало тонкості. А от Лусінді не бракне фантазії, — Ретів лінивий, веселий тон став злим і ущипливим.
Скарлет гордо задерла голову.
— Я вертаюся в залу. Краще задихатися, ніж терпіти твої образи.
Розмарі, невидима в тіні найближчої колони, похолола від жорстокого тону Рета і прикритої люттю образи в голосі Скарлет. Пізніше, коли всі повернулися додому і полягали, вона постукала в двері бібліотеки, де Рет зачинився із книжкою, увійшла і причинила за собою двері.
— Лице її пішло червоними плямами від плачу.
— Я думала, що добре знаю тебе, Рете! — викрикнула вона. — А виходить, що зовсім не знаю. Я чула твою розмову із Скарлет сьогодні на балконі Громадського залу. Як можна так ставитися до власної дружини? На кому наступному ти зганятимеш зло?
20
Рет швидко піднявся з крісла і ступив до сестри, простягнувши до неї обійми. Але Розмарі виставила перед собою долоні і позадкувала. Його лице потемніло від болю, і Рет опустив руки, завмер. Він хотів — понад усе — захистити Розмарі від болю, а тепер сам спричинив її страждання.
Брат дуже добре знав печальну історію Розмарі, а також ту роль, яку в ній відіграв. Рет не жалкував за жодним учинком буремної молодості і ніколи нічого не пояснював. Він нічого не соромився. Крім того, як його вчинки позначилися на сестрі.
Він збунтувався, кинув виклик сім'ї і суспільству, і батько від нього відрікся, позбавив спадку. Коли народилася Розмарі, Рета вже викреслили із сім'ї Батлерів. Вона була молодша від нього більше ніж на двадцять років. Коли вони вперше зустрілися, їй було тринадцять. То було недорікувате дівча з довгими ногами, великими ступнями, недозріле, із першим натяком на майбутній бюст. Їхня матір лише кілька разів за все життя чинила всупереч батьку — як тоді, коли Рет почав небезпечне життя контрабандиста, прориваючись через блокаду союзного флоту довкола Чарлстонської затоки. Одної ночі вона прийшла до пристані, де стояв на якорі його корабель — із Розмарі, щоби Рет з нею познайомився. І його серце раптом затопила глибока ніжність, коли він побачив розгублену, спраглу прихильності молодшу сестру і обійняв її з усім теплом, на яке неспроможний був їхній батько. У свою чергу, Розмарі подарувала Ретові ту довіру і вірність, які батько не зміг заслужити. Зв'язок між ними залишався міцним, не зважаючи на те, що вони з того часу бачилися не більше десятка разів, аж поки Рет не повернувся до Чарлстона через одинадцять років.