— І ти не пожалкуєш?
— Лише про те, що був таким дурнем — колись давно. У мене залишиться величезна втіха: я не пошився у дурні вдруге. Дуже допомагає пережити приниження від першого разу.
Розмарі не відводила від нього відверто допитливого погляду.
— А раптом Скарлет змінилася? Може, вона подорослішала.
Рет осміхнувся.
— Я процитую її саму: «Коли рак на горі свисне».
21
— Геть від мене, — Скарлет зарилася лицем у подушку.
— Неділя, міс Скарлет, не можна спати. Міс Полін та міс Юлейлія вас чекають.
Скарлет застогнала. Так і до протестантської Єпископальної церкви можна перейти — там принаймні прихожани сплять довше, служба в церкві Святого Михаїла починається аж об одинадцятій. Скарлет зітхнула і встала з ліжка.
Тітоньки часу не гаяли — відразу стали повчати, що від неї очікують прийдешнього світського сезону. Скарлет нетерпляче слухала настанови Юлейлії та Полін: як важливо дотримуватися правил пристойності, не виділятися, поважати старших, поводитися, як годиться леді. Заради Бога! Вона зуби на цих правилах з'їла. Матір із Мамкою їй ті правила день у день втовкмачували, щойно вона навчилася ходити. Скарлет уперто зціпила зуби і дивилася лиш собі під ноги всю дорогу до церкви Святої Марії. Вона просто не буде слухати тітоньок, от і все.
Але вже опісля, коли вони снідали в їхньому будинку, Полін сказала дещо таке, що вмить привернуло її увагу:
— І не треба на мене супитися, Скарлет. Я кажу це заради твого добра, щоби ти знала, що говорять про тебе люди. Ходять чутки, ніби ти пошила собі дві новісінькі бальні сукні. Це просто нечувано, коли всі інші цілком щасливі роками носити одне і те саме. Ти у місті нова людина і маєш дбати про репутацію. Про свою і про Ретову. Люди ще не вирішили, що про нього думати, знаєш.
У Скарлет всередині щось неприємно тенькнуло. Рет уб'є її, якщо вона зіпсує йому тутешнє життя.
— А що кажуть про Рета? Розкажіть мені, тітонько Полін.
Полін розказала. Смакуючи подробиці. Всі старі історії — як його вигнали з військової академії у Вест-Пойнті, як батько позбавив його спадку за дикі вибрики, як усі знають, що він заробив свої статки негідними шляхами, грав на гроші на річкових пароплавах на Міссісіпі, бився за золото на копальнях у Каліфорнії, а найгірше з усього — злигався із пристібаями та саквояжниками. Правда, він показав себе сміливим воїном Конфедерації, проривав блокаду, був артилеристом в армії генерала Лі та віддав більшість брудних грошей на справу Конфедерації...
«Ха! — подумала Скарлет. — Уміє ж Рет розпустити про себе потрібні чутки».
...але все одно, минуле в нього сумнівне. Чудово, що Рет повернувся додому, щоби піклуватися про матір та сестру, але щось він не надто й поспішав. Якби його батько не вмер з голоду, і Еленор із Розмарі не виплатили по його смерті велику страховку, ті би, мабуть, так і пропали, занедбані.
Скарлет заскреготала зубами, втримуючись від крику. Брехня усе про страховку! Рет ніколи, ні на хвилину не забував про матір, але батько не дозволяв їй нічого у нього брати! Лише після смерті містера Батлера Рет зміг купити міс Еленор будинок і дати їй гроші. І то, місіс Батлер довелося вигадати історію про страхову виплату, щоби пояснити раптові статки. Бо Ретові гроші вважали брудними. Гроші — це гроші, хіба ці зарозумілі чарлстонці не бачать? Яка різниця, звідки вони взялися, якщо оплачують дах над головою і харчі на столі?
І чого це Полін так править? Про що вона збіса тепер? Про дурнуваті добрива. Сміх та й годі. У всіх каменярнях світу не знайдеться стільки добрива, щоби Ретові вистачило на такі дурниці, як розшукувати мамині старі меблі, фамільне срібло та портрети прадідів і платити дебелим чоловікам, щоби нянькали його дорогоцінні камелії замість вирощувати прибутковий урожай.