«Дивись, Рете Батлер, — мені байдуже, що ти запобігаєш перед підстаркуватою сестрою, ніби то королева краси, вибрана на Травневі свята. І якщо думаєш, я засмучуся чи ревнуватиму, то ти не вгадав!»
Еленор Батлер здивовано дивилася, як Скарлет вражено розтулила рота, а очі її збуджено зблиснули. Еленор озирнулася, дивуючись, що ж таке Скарлет побачила.
Але хоч Скарлет і втупилася в одну точку, це власна сліпуча думка захопила її увагу.
«Ревнощі! Яка ж я була дурепа! Звісно, все просто. Це все пояснює. Як же я раніше не здогадалася? Рет мене носом тицьнув, коли так розходився про назву річки. Ешлі. Він досі ревнує мене до Ешлі. Завжди дико до нього ревнував, саме тому він так мене хотів. Мені всього й треба, щоби він знову приревнував. Не до Ешлі — Боже, ні — варто мені тепер йому бодай усміхнутися, і він втупиться у мене жалібно та благатиме за нього вийти. Ні, я знайду ще когось, тут, у Чарлстоні. Це буде зовсім не складно. Сезон почнеться за шість днів, будуть вечірки, бали і танці, і столики з солодощами й пуншем, а коло них стільці й канапи для гостей. Нехай це старий, рафінований, зарозумілий Чарлстон, але чоловіки всюди однакові. За мною волочитиметься шлейф кавалерів ще до середини першої вечірки. Не можу вже дочекатися».
У неділю пообіді вся сім'я Батлерів пішла до Дому для вдів та сиріт солдатів Конфедерації з кошиками зеленого гілля з плантації від Рета та двома кексами, просоченими віскі від міс Еленор. Скарлет мало не пританцьовувала на хідниках, розмахуючи корзинкою та співаючи різдвяних пісень. Її веселість захопила й інших, і скоро вони вже вчотирьох співали колядок дорогою.
— Заходьте до нас, — запрошували їх із кожного дому, повз який вони проходили з піснями.
— Це ви ходіть із нами, — відказувала місіс Батлер, — ми йдемо прикрашати Дім Конфедерації до Різдва.
Так, поки вони дійшли до обшарпаного старого будинку на Брод-стрит, до них приєдналося із десяток добровільних помічників.
Сироти заверещали від захвату, коли розпакували кекси, але міс Еленор суворо їх осадила:
— Кекси — тільки для дорослих. Але... — і вона витягнула цукрове печиво, яке принесла для дітей.
Дві вдови, з тих, що жили в Домі Конфедерації, швидко принесли горнята з молоком і всадовили дітей довкола низького столика на веранді.
— Тепер можна спокійно почепити прикраси, — сказала місіс Батлер. — Рете, будь ласкавий, полізь на драбину.
Скарлет сіла поруч із Енн Гемптон. Їй хотілося бути особливо лагідною із сором'язливою юнкою, бо Енн так нагадувала їй Мелані. Скарлет здавалося, що таким чином вона загладжує провішу за всі ті недобрі думки, які роками леліяла в той час, коли Меллі була така їй віддана. А ще Енн так відверто нею захоплювалася, що Скарлет завжди було приємно в її компанії. Її тихий голос оживав, коли вона чудувалася з волосся Скарлет.
— Як, мабуть, чудово, мати таке насичене, темне волосся, — сказала вона. — Як найчорніший шовк. Або як красива, лискуча чорна пантера — я бачила якось на картині.
Обличчя Енн сяяло невинним захватом, і тут же вона почервоніла, що дозволила собі настільки особисте зауваження.
Скарлет ласкаво поплескала її по руці. Хіба Енн винна, що сама вона як тиха і боязка полівка? Тут нічим не зарадиш. Пізніше, коли весь Дім прикрасили й високі кімнати запахтіли солодко і смолисто від розвішаних соснових гілок, Енн перепросила і пішла збирати дітей, щоби співати колядки. «Як би Меллі це сподобалося», — подумала Скарлет. У неї до горла підкотився клубок, коли вона побачила, як Енн обійняла за плечі двох малих наляканих дівчаток, що заспівали дуетом. Меллі так безумно любила дітей. На мить Скарлет відчула провину, що не відправила більше подарунків Вейду з Еллою, але тоді дует закінчився, настав час приєднатися до співу, і вона відволіклася, згадуючи всі куплети довгої колядки «Перше Різдво».
— Як же це було весело! — вигукнула Скарлет, коли вони вийшли з Дому. — Я так люблю Різдвяні свята.
— Я теж, — сказала Еленор, — це такий спокійний час перед початком бального сезону. Хоча цього року буде не так мирно, як завжди. Бідолашні солдати янкі навряд чи дозволять нам передишку. Їхній полковник не спустить нам, що ми з таким шиком порушили комендантську годину. — Вона захихотіла, як дівча. — Як же це було весело!
— Чесне слово, мамо! — сказала Розмарі. — Як ти можеш називати цих блакитномундирних підлотників «бідолашними» янкі?
— Бо вони би радше провели свята вдома із сім'єю, замість до нас присікуватися. Думаю, їм соромно.
Рет розсміявся.