— Ні. зроби пишніше над вухами. — дяка Богу, Розмарі відмовилася, коли Скарлет запропонувала позичити їй Пенсі на ідей вечір.
І чому тільки Розмарі прогавила таку нагоду? Кому-кому, а їй би згодилася допомога. Вона, мабуть, як завжди, збере волосся у безформний старечий пучок. Скарлет усміхнулася. Коли вони разом із Розмарі увійдуть до бальної зали, це тільки підкреслить, наскільки вона гарніша.
— Ось так залиш, Пенсі, — повеселішала Скарлет. Її темне волосся блищало. як воронове крило. Взагалі-то, білі квіти дуже їй зичитимуть. — Подай мені кілька шпильок.
За кілька годин Скарлет була готова до виходу і востаннє подивилася на себе у трюмо. Її шовкова сукня темно-синього кольору переливалася у світлі лампи, а напудрені плечі та груди у глибокому вирізі темного вбрання біліли, як алебастр. Зелені очі сяяли не згірш діамантів у вухах. Шлейф сукні облямовувала чорна оксамитова стрічка, зібрана у дрібні півкільця. Такий самий чорний оксамитовий бант, але широкий і підшитий зсередини блідо-голубим шовком, прикрашав сукню над турнюром, підкреслюючи тонкий стан. Бальні туфельки у Скарлет були із блакитного оксамиту з чорними шнурівками, вузькі стрічки із чорного оксамиту прикрашали шию і обидва зап'ястя замість намиста з браслетами. Букетики білих камелій, обв'язані чорними ж оксамитовими бантами, були пришпилені до плечей сукні, ще один букетик Скарлет тримала в руках — у портбукеті з тасьми, вишитої срібними нитками. Ніколи ще вона не була милішою, і вона про це знала. Щоки її розцвіли природнім рум'янцем від радісного передчуття.
Перший бал у Чарлстоні став для Скарлет повним сюрпризів. Мало не все виявилося незвичним і не таким, як вона сподівалася. Спочатку їй сказали зняти бальні туфлі і перезутися в черевики. На бал вони підуть пішки. Якби вона знала, винайняла б екіпаж, — Скарлет повірити не могла, що Рет про це не подумав. Більше того, Пенсі мала нести її туфлі слідом у спеціальній чарлстонській вигадці — у «торбинці для туфель», а що в Скарлет не було такої торбинки, покоївка міс Еленор чверть години шукала кошика на заміну. І чому їй раніше ніхто не сказав, що знадобиться оте нещастя?
— Ми не подумали, — пояснила Розмарі, — у всіх є такі торбинки.
«У Чарлстоні, може, і у всіх, — подумала Скарлет. — А в Атланті такого не носять». А ще, в Атланті на бали їздили, а не ходили. Веселе очікування першого балу в Чарлстоні перетворилося на неприємний острах. Що тут іще виявиться інакшим?
Виходило, що все. За довгі роки в Чарлстоні виробилися церемонії та ритуали, невідомі у молодому прирубіжному світі Північної Джорджії. Коли поразка Конфедерації поклала край розкоші і багатству, з яких народилися церемонії, ритуали лишилися єдиною згадкою про минуле, і саме тому їх леліяли її берегли.
Господарі зустрічали гостей при вході до бальної кімнати на верхньому поверсі будинку. Всі новоприбулі мали вишикуватися на сходах і чекати на свою чергу, щоби по одному ввійти в кімнату, а там тиснути руки і бурмотіти якісь нісенітниці — спочатку Мінні Вентворт, тоді її чоловікові, їхньому синові, дружині їхнього сина, тоді чоловікові дочки, заміжній дочці, незаміжній дочці. Увесь цей час у залі грала музика, раніші гості вже танцювали, і в Скарлет ноги просилися до ганцю.
«У Джорджії, — думала вона, знемагаючи від нетерпіння, — господарі самі виходять привітати гостей, а не змушують їх товктися у черзі, як каторжників на спільному ланцюгу. І це набагато люб'язніше, ніж отаке безглуздя».
Вона вже збиралася зайти у кімнату слідом за місіс Батлер, аж тут поважний слуга підніс до неї тацю зі згорнутими папірцями. То були невеличкі зшитки, скріплені тонкою блакитною мотузкою, із прив'язаним малесеньким олівчиком. «Це бальні блокноти? Точно, бальні блокноти». Скарлет про такі чула від Мамки, коли та оповідала про бали у Саванні юної ще Еллен О'Гари, але ніколи не вірила, що танці бувають настільки статечні, щоби дівчина підглядала у книжечку, з яким кавалером їй танцювати далі. Леле, близнюки Тарлтони і брати Фонтейни від сміху би животи надірвали, сказав би їм хто записатися на папірчику таким дрібненьким олівчиком, що в пальцях у справжнього чоловіка відразу хрусне! Вона вже й не знала, чи хочеться їй танцювати з таким слиньком, який ото візьме і запишеться.
Ні, вона танцюватиме! Вона би і з чортом затанцювала, з рогами, хвостом і що там у нього ще, тільки би танцювати. Здавалося, бал-маскарад в Атланті був не рік, а десять років тому.
— Я така рада тут бути, — сказала Скарлет господині дому Мінні Вентворт, і в її голосі бриніла непідробна щирість.