Сам Гриша був невисокий чорнявий хлопчик з спокійними, неначе сонними очима. Товстенький і незграбний, він рідко й неохоче бігав наввипередки або боровся з кимось, та вже раз узявшись, змагався діловито, з захватом і до кінця.
Гриші обридло ходити біля школи й він сів на лаву. І чого вони досі не приходять, його товариші? Адже в нього стільки новин. Він же знає такі речі, про які, напевне, жоден школяр і не догадується.
От, наприклад, він знає, що по географії у них новий учитель. Хто з школярів знає таку новину? Хто знає, як збирають чай у Батумі? Ніхто! А Гриша знає, бо він туди їздив і бачив, як обривають маленькі листочки з чайних кущів. Хто бачив чілійські пальми і мавп у Сухумі? Може, хтось і бачив колись, а Гриша бачив зовсім недавно! І ще безліч новин різної важливості знає Гриша, а розказати їх нікому. Прикро!
Починають сходитися школярі.
Спочатку пробігають зовсім малі школярики з молодших класів; вони бояться спізнитися і приходять на півгодини раніш Нарешті підходять Гришнні товариші і він відчуває, що ось зараз зможе звільнитися від усього свого тягара новин.
Товариші підходять до Гриші, вони вітаються, роздивляються один одного, немов бачилися хтозна-коли. І справді, за літо всі повиростали, загоріли, зміцніли, в деяких уже починають зриватися голоси, і вони зовсім не схожі на тих боязких хлопчиків, що складали іспит весною.
Гриша починає розповідати. Давно очікувана хвилина настала, але всі найважливіші новини проходять повз вуха товаришів. У кожного є багато чого розказати, кожен за літо бачив і пізнав багато нового. Гриші з болем у серці доводиться визнати, що він переоцінив важливість своїх новіш. Багато його товаришів бачили чайні плантації в Чакві під Батумі і сухумських мавп, а крім того ще тисячі речей, про які Гриша й уявлення не мав. Алє на кілька хвилин Гриша стає центром уваги: це тоді, коли значущо і навіть з таємничістю в голосі він говорить про нового учителя географії, якого бачив сам на власні очі.
Проте йому не щастить як слід відчути насолоду. Дзвінок, чистий і мелодійний, дзвенить у школі так, немов по камінню набережної розсипаються срібні кільця.
Школярі, що сновигали перед школою, розважаючись, розмовляючи, гуртом сунуть у двері, і цей потік несе за собою Гришу.
Школа зустрічає їх привітно. Заново відремонтована, вона сяє, величезними, чисто вимитими вікнами. Заново пофарбовані підлоги такі чисті й красиві, що по них аж ходити незручно, а в повітрі ще носиться їдкуватий і приємний запах вапна й ремонту. Вазони з квітами стоять в коридорі на вікнах і в класах. Це незвично й красиво. Навіть одчайдушні пустуни притихають і поводяться зовсім так, як поважний Гриша Глузберг.
Учителі зустрічають школярів. Сьогодні вони веселі, привітні й зовсім не схожі на самих себе в ті моменти, коли, наприклад, ставлять двійку.
Школярі й учителі зустрічаються як старі знайомі, що вже чимало попрацювали разом і ще багато працюватимуть.
І от, коли всі вже розійшлися по своїх класах і останні двері з грюкотом зачинялись за вчителями, у школу вбігає Вася. Він босоніж і без шапки. Червоний галстук лежить акуратно, а книжки під рукою надають його постаті заклопотаного і серйозного вигляду. Він встигає швиденько прослизнути у свій клас саме тоді, коли Борис Петрович Коротков підходить до дверей.
Борис Петрович відчиняє двері і пропускає Васю вперед, усміхнувшись.
Васі не до усмішок. Йому соромно. Як це він міг спізнитися, прийти після дзвінка? Швидше на своє місце на останній парті, біля самої стіни, і слухати, уважмо слухати, що говоритиме цей новий учитель географії!
Поруч з Васею на парті не сидить ніхто. Його товариш ще не приїхав з канікул. Вася кілька хвилин дивиться на знайомі обличчя товаришів, на ретельно зачесані голівки, на червоні галстуки, на усміхнені лукаві обличчя і думає, що вчитися буде так само весело, як і минулого року, а якби ще не існувало німецької мови, — було б зовсім прекрасно.
У Васі трошки болить голова. Таке враження, начебто хтось стискає виски. Він знає, від чого це: Марія примусила його майже всю ніч морочитися на кухні, перебирати разом з нею сухі вишні; спав він години зо три; але все це скоро мине, бо він уже звик.
І Вася починає уважно слухати, що говорить Борис Петрович.
Клас зустрічає нового вчителя стриманим гудінням. Ось він який, новий учитель географії, а вони думали, що він зовсім інший, а цей буде у них фізкультурником!
Усім цікаво почути, який голос у нового вчителя, і тому перше слово Борис Петрович промовляє в повній тиші. Перед ним стоїть великий глобус. Біля дошки висять дві величезні карти півкуль. Якісь альбоми з картинами і фотографіями лежать на столі.