— Ти так гадаєш? — Гумбольдт скинув брови вгору.
Відтоді, як учений на знак протесту проти наукової рутини та застарілих поглядів на природу ретроградів-академіків обернувся спиною до університету, йому вдалося створити щось на кшталт маленького приватного дослідницького загону, завданням якого стало розслідування та пояснення незвичайних, а почасти й зовсім неймовірних подій і феноменів. Почалося все з відкриття раніше нікому не відомого індіанського племені в Перу, яке вміло будувати літальні апарати. Невдовзі після цього було здійснено експедицію у східну частину Середземного моря, де дослідникам довелося зіткнутися на морському дні з гігантськими механічними монстрами. Обидві справи викликали підвищену цікавість у багатьох країнах, і якщо вже керівництво університету надіслало запрошення, значить, звістка про відкриття та пригоди Гумбольдта і його супутників досягли найвпливовіших наукових кіл.
— Ну ж бо, дядьку, — не витримала Шарлотта. — Відкривай!
Гумбольдт неквапливо рушив до кабінету. Так само, не поспішаючи, він узяв ніж для розрізання паперу й відкрив конверт. Вийняв звідти аркушик дорогого паперу ручної роботи і розгорнув його. Потім, зсунувши брови до перенісся, заходився читати. Наразі його обличчя проясніло.
— Беллхайм! — нарешті вигукнув він. — Не може цього бути!
— Хто?
— Рихард Беллхайм. Один із найбільших етнографів нашого часу. Ми з ним разом провчилися кілька семестрів. Чудовий хлопець! Скільки ж це років ми не бачилися?!
— А чому?
— Тобі добре відомо, що я весь час подорожую, та й він також. Рихард — спеціаліст із Африки, і проводить там більшу частину життя. Та це не його почерк. Мабуть, тут лише офіційне запрошення. — Він перевернув аркушик. — Ага, ось: «Два роки в Сахарі», — Гумбольдт злегка присвиснув. — Довгенько, нівроку!
— А що пишуть у запрошенні?
— За три дні він зробить доповідь про свою експедицію. Нам надіслали два квитки. Подивися лишень у конверті!
Шарлотта подивилася. Там і справді лежали квитки, надруковані на цупкому папері із золотим краєм.
— А про що говориться в самому листі?
Гумбольдт поправив окуляри й одразу зробився дуже серйозним.
— Що там? Ну не муч мене!
— Схоже, там буде присутній сам імператор. Тут сказано, що він надасть університету цю високу честь. Серед запрошених будуть лише придворні та офіційні особи. — Він із жалем кинув листа на стіл. — Дуже шкода. А я б із задоволенням послухав доповідь старого приятеля.
— Що ти маєш на увазі?
Гумбольдт сумовито усміхнувся.
— Ти хіба не розумієш? Протягом кількох останніх років Німеччина намагається заволодіти колоніями на Африканському континенті. При цьому думка самих корінних мешканців Африки нікого не цікавить — її шматують, неначе солодкий пиріг. Це ганебна сторінка в історії Німеччини, проте, як завжди, спритні політики намагаються все виправдати «національними інтересами», — останні слова він вимовив так, ніби вони були огидними на смак. — Якщо Беллхайм у присутності імператора доповідає про свої дослідження у Північній Африці, то мова, швидше за все, йтиме про можливість отримання нових колоній, а мене це абсолютно не цікавить. Я спробую зустрітися зі старим приятелем десь в іншій обстановці — віч-на-віч і в більш невимушеній атмосфері. Тоді й побалакаємо.
— Але ж імператор… — Шарлотта дивилася на дядечка, широко відкривши очі. — Я ще ніколи не бачила його величності Вільгельма зблизька.
— Навіть якщо ти туди й потрапиш, тобі навряд чи це вдасться, — відповів учений. — Його оточуватиме ціла армія агентів служби безпеки. Крім того, зблизька він має зовсім не такий імпозантний вигляд, як на парадних портретах.
— Мені байдуже. Ти лише уяви собі, скільки там буде цікавих людей! Парадні сюртуки та фраки, розкішні сукні дам! Я ще ніколи не бувала в такому товаристві. Ну, будь ласка, давай підемо! Дядечку!
Гумбольдт підкотив очі до стелі.
— Мені більше не подобається університет, тож я вважаю за краще ігнорувати подібні збіговиська. Я зовсім не від того, щоб прослухати цікаву доповідь, але відчуваю, що тут пахне брудною політикою. Імператорські прислужники підлещуватимуться до хазяїна, плазуватимуть і вилизуватимуть його чоботи. Як і годиться, всі з’юрмляться навколо Вільгельма та його дружини, намагаючись опинитися якомога ближче до них. Нічого спільного з наукою. Сама лише політика. А це вже, повір, — брудна справа.
— Ну будь ласка, — не вгавала Шарлотта. — Усе ж таки Беллхайм згадав про тебе. А у запрошенні ще про щось сказано?
— Ану, зажди… — Гумбольдт знову розгорнув листа. — О! Тут іще є приписка, та вже іншим почерком. Це ж… о, дідько! — Він підніс листа до світла й поправив окуляри. — Мені, здається, вже час до окуліста. Ти б не змогла прочитати?
Шарлотта взяла листа.
— Підписано Гертрудою Беллхайм. Це його дружина?
— І гадки не маю. Мабуть, він усе ж таки одружився, поки я подорожував білим світом. І що ж вона пише?
Дівчина почала читати:
— «Вельмишановний пане фон Гумбольдт! Від імені свого чоловіка я хочу запросити Вас і одного з Ваших постійних супутників на доповідь, яка відбудеться двадцять сьомого грудня о восьмій годині вечора у Великій аудиторії університету Фрідріха Вільгельма. Мені відомо, що свого часу Ви мали багато спільного з моїм чоловіком, тому я вважаю своїм почесним обов’язком звернутися до Вас особисто. Прошу Вас, зробіть ласку і скажіть моєму чоловікові хоча б кілька слів. Зарані дякую вам безмежно. З глибокою пошаною — Гертруда Беллхайм».
Гумбольдт узяв листа з рук племінниці й іще раз уважно перечитав.
— Дивно, — нарешті, пробурмотів він.
— Що саме?
— Чому ж він сам не написав ані слова? І яким таким чином я зроблю їй ласку, побалакавши з Рихардом? Складаться враження, що вона чимось стурбована.
Шарлотта кивнула головою:
— Ти маєш рацію. Це справді дивно. Мені здається, що ти маєш у цьому розібратися. Але ти зможеш це зробити, тільки якщо сходиш туди. А я вирушу разом із тобою! — І вона посміхнулася дядькові найбільш променистою з усіх своїх усмішок.
Учений скептично здійняв брову вгору.
— Ти кажеш так через те, що справді зацікавилася, чи ти просто хочеш потрапити на прийом?
Він підніс листа до очей, ніби намагаючись відшукати розгадку між рядків, та зрештою здався.
— Гаразд, — зітхнув він, — умовила.
— Дякую! — Шарлотта обняла дядечка і цмокнула у щоку. — Ти — найкращий!
Цієї миті двері кабінету прочинилися, й до приміщення зазирнуло веснянкувате личко, обрамлене рудими косами. Лєна власною персоною.
— Ви ще продовжите заняття, герр Гумбольдт, чи нам можна розходитися?
— Всі вільні, — відповів учений. — Про заняття можете поки що забути. Допоможіть Елізі на кухні, нагодуйте коней і починайте прикрашати ялинку. Але не забудьте як слід прибрати в кабінеті й витерти дошку. Перш ніж почати роздавати різдвяні подарунки, я хочу, щоб усе сяяло.
— Ур-ра-а! — за цим вигуком почулося тупотіння чотирьох пар ніг, а згодом до нього додалося стримане хихикання.
Гумбольдт обтер хусточкою спітніле чоло:
— Якби я знав, що мені дістанеться мішок бліх, то я б сто разів подумав, перш ніж запрошувати до себе приятелів Оскара.
— Гадаю, ти з цим упораєшся, — зауважила Шарлотта. — І мені здається, тобі це було корисним. Відтоді, як у домі з’явилися підлітки, ти став частіше сміятися.
— Ти справді так вважаєш? — зітхнув Гумбольдт. — Головне, щоб моя основна робота від цього не потерпала. А що за листа адресовано тобі? Ти ж так його й не розпечатала.
— Ой, справді, — Шарлотта знову поглянула на конверт, котрий усе ще тримала в руці. Від хвилювання вона зовсім забула про нього. Адреса та ім’я відправника виявилися на зворотному боці конверта: Марія Ритмюллер, курортний отель Хейлігендамм.
Гарний настрій дівчини розтанув без сліду.
3
Сер Джейбс Уїлсон був живою легендою. Сама королева Вікторія визнала його досягнення у вивченні зоряного неба, а колеги-астрономи не лише шанували, але й побоювалися. Крім того, Уїлсон вважався найзнаменитішим збирачем об’єктів позаземного походження у Великобританії. Він був, так би мовити, пристрасним «мисливцем на метеорити». Настільки пристрасним, що почасти міг навіть забути про те, як годиться поводитися справжньому джентльмену.