— Гадаєш, вони повірять? — спитала Малена.
— Треба спробувати, — знизав плечима рибалка. — А тепер я маю пошкодити свого мотора. Бо якщо берегова охорона схопить мене…
— Дуже тобі вдячні, Нануку! — сказала Малена.
Йоас щось пробурмотів, і рибалка лишив їх самих.
У повітці пахло рибою, сіті висіли на стінах і лежали на підлозі, скрізь валялися буйки, до всього поприлипала засохла луска.
— А про те, що нам треба щось їсти, він і не подумав, — озвався Йоас. — Уже другий день на голодній дієті.
Малена постукала пальцем собі по скроні. Ярвен з подивом помітила, якою спокійною та раптом стала.
— Маєш нагоду трохи скинути жиру, — мовила Малена. — Кілограмів кілька. — Потім обернулася до Ярвен: — Ти теж.
Ярвен не знала — відповідати чи ні. Коли вони вже досить далеченько відпливли від південного острова, Малена витягла їй з рота кляп. А коли наближалися до рибних мілин, де раз у раз траплялися човни, Йоас усе поривався заткнути їй рота знов. Проте Малена щоразу хитала головою й казала:
— Вона не кричатиме, Йоасе. Якби вона хотіла нас виказати, то виказала б уже давно. Навіть не здогадуюсь, чому вона цього не зробила. Але кричати — не кричатиме.
У баркасі Йоас спершу позирав на Ярвен так, ніби щомить ладен був підхопитися й заткнути їй рота, але згодом заспокоївся й він. Навіть коли вони вже зійшли на берег, хлопець наполіг лише на тому, щоб зв’язати Ярвен руки; знову затикати їй кляпом рота і зв’язувати ноги вони не стали.
— І що тепер? — озвався Йоас.
Складалося враження, що, поки тривала ця їхня втеча, за головну в них непомітно стала принцеса. Але на запитання Йоаса навіть вона стенула плечима.
— Принаймні тепер ми в безпеці, — промовила Малена. — Це найважливіше.
— А Лірон? — спитав Йоас.
Принцеса опустила очі долу й прошепотіла:
— Лірон був надто легковірний. Останнім часом він став усе ж таки надто легковірний. Він мав рацію: серед журналістів уже не зосталося нікого, хто зважився б виступити проти Норліна. Ніколи б не повірила, що це станеться так швидко.
— Що буде з Ліроном? — стиха промовив Йоас.
— Я дуже сподіваюся, що вони його не катуватимуть, — прошепотіла Малена. — Дуже сподіваюсь…
Ярвен пригадала, що казали про ватажка бунтарів Гільґард, Тяркс, Больштрем і віце-король. «Одна куля — і він навіть нічого не відчує». Ні, надто делікатними їх не назвеш! Ярвен була певна: вони Лірона не пощадять, якщо схочуть почути від нього, де переховується принцеса. Принцеса і її двійниця.
— Ви тільки погляньте! — вигукнув Больштрем. — Совість короля, наш маленький смаглявий поборник моралі! Приємно знову тебе бачити, Ліроне! Адже минуло стільки часу!
Лірон мовчав.
— Хоча, як на тебе, то, мабуть, не так уже й багато? — провадив Больштрем. — Гадаю, ти ще якийсь час непогано обходився б і без нашого товариства, еге?
Норлін прокашлявся й сказав:
— Слухай, Ліроне, давай залагодимо справу мирно! Мені шкода, що нам довелося доправляти тебе сюди зв’язаним. Я вибачаюся за те, що мої люди повелися з тобою вочевидь грубіше, ніж треба було.
Лірон підвів погляд.
— Але твоя спроба зустрітися з отим репортером… який нарешті— щоправда, лише кілька днів тому, та все ж, хвалити Бога, втямив, у чому полягає його обов’язок перед країною, — отож ця твоя спроба, звичайно, дає нам підстави припускати, що ти причетний до зникнення Ярвен. А може, й до зникнення Малени.
Лірон не поворухнувся.
— Бачиш, Ліроне, — привітно сказав Больштрем, — нам, звісно, довелося помізкувати над тим, хто міг так запросто навідатися до наших лягавих псів. Є лиш одна така людина. Дурні ми були, що не здогадалися про це раніше. Тоді б ми, певна річ, усе ж таки не відмовилися від охорони.
— Це твій син, Ліроне! — кинув Норлін. — Собаки слухаються лише Йоаса! Тож не заперечуй, не марнуй нашого часу! Ярвен викрали ви, а з репортером ти хотів зустрітися для того, щоб розповісти всю цю історію й показати Ярвен. Ти все ще сподіваєшся й на півдні підбурити людей проти мого нового закону!
— Ну?! — гримнув Больштрем. — Де вони?
Лірон мовчав.
— Послухай, Ліроне, — промовив Больштрем, — у нас лишилося не багато часу, і ми не маємо наміру гаяти бодай хвилину. Сподіваюся, тобі не треба пояснювати, що заговорити — у твоїх-таки інтересах.