Вона поставила кип'ятитися воду на каву й пішла в душ.
«Операція… Ні, пожежі в країні я не хочу».
Коли Ярвен завершила розповідь, на хвилю запала тиша. Йоас не переривав її жодного разу.
— Як послухати, то це просто божевілля, такого зумисне не вигадаєш, — нарешті задумливо промовила Малена. — Чи ти інакше гадаєш, Йоасе?
Йоас поплескав себе по череву, що саме забурчало, немовби намагаючись дати відповідь, і невдоволено пробурмотів:
— Може, так воно й було.
— Щоправда, я ось міркую собі: а чого ж у тебе, Ярвен, не закралася підозра ще тоді, коли довелося надівати перуку? Адже для тієї ролі було доволі й білявих дівчат. Як ти пояснила собі те, що саме тебе…
Ярвен відчула, як щоки в неї спалахнули, вона похнюпила голову й нарешті проказала:
— Просто я повірила їм, що в мене — найкраща харизма.
Яка ж вона була дурна, яка дурна! Вони так легко втерлися їй у довіру, а вона виявилась така марнославна й так охоче їм повірила.
— А згодом, опісля… коли все так добре вийшло, я, звісно, зрозуміла, що вони, мабуть, одразу побачили, як я на тебе схожа.
— І що? — спитала Малена. В її голосі вчувалася нетерплячка.
— Ці кіношники помічають таке, звичайно, відразу, — промовила Ярвен. — Адже в них натреноване око. До того ж на кастинг вони запросили чимало дівчат. Очевидно було, що серед них прийде й одна така, яку можна легко обернути на тебе. — Вона схлипнула. — Тепер я розумію, звичайно, що ніякого фільму немає взагалі. Що весь отой кастинг вони влаштували лише задля того, щоб знайти для тебе двійницю! Але тоді я про це не здогадувалась. Адже таке годі собі й уявити!
Малена все ще не зводила з неї пильного погляду. Нарешті обернулася до Йоаса й сказала:
— Нам треба побалакати.
— Боюся, він не розколеться, — кинув Больштрем.
Норлін уже кілька годин ходив туди-сюди в бібліотеці й чекав.
— Стверджує, нібито не знає, де принцеса. Ми його трохи полякали, а ти ж бо знаєш: наші люди церемонитись не люблять. Тепер до нього не скоро повернеться його колишній вигляд.
Норлін тяжко зітхнув.
— Є, звісно, й інші методи, — провадив Больштрем. — Та коли йдеться про Лірона, то, боюся, не поможуть і вони.
— Тобто до кінця тижня ми їх не знайдемо? — запитав Норлін. — Ні однієї, ні другої?
Больштрем кивнув головою й промовив:
— Боюся, цього разу на балконі тобі доведеться стояти самому. Певна річ, ми оголосили їх у розшук, але тепер вони, гадаю, можуть опинитися в будь-якому куточку країни.
— На півночі, — сказав Норлін. — Адже ти теж так гадаєш?
— Північ теж велика, — відповів, стенувши плечима, Больштрем. — Послухай, Норліне, я знаю твою думку, але пора вже зважитись. На півдні настрої, потрібні для наших планів, ще не визріли. Може, навіть і для закону теж. Якби принцеса була на нашому боці, тоді ще півбіди, а так… Доведеться підпрягатись нам, Норліне. Наші люди порозпитували, поприслухалися… Надто багато хто ще має сумніви. Проти введення військ на північ чинитимуть опір, зокрема й на півдні, це вже напевно. Нам потрібні додаткові аргументи. Серйозні аргументи.
— Тільки без трупів! — істерично вигукнув Норлін. — Я не хочу мати в себе на руках кров!
— Без трупів, — привітно кивнув головою Больштрем і заспокійливо поклав руку на плече віце-короля. — Я подумаю, що можна буде зробити.
— Отже, тепер ти зрозуміла, навіщо вони тебе сюди привезли, — сказала Малена. Вона лише кількома словами перемовилась пошепки з Йоасом і відразу сіла поруч з Ярвен на купу рибальських сітей.
Йоас сперся на стіну навпроти них.
Ярвен кивнула головою й стиха промовила:
— Я мала робити все так, немовби я — це ти. Щоб народ повірив: принцеса й віце-король у всьому одностайні. Щоб віце-королю було легше провести свій закон, спрямований проти півночі.
— Схоже на це, — промовила Малена. — Схоже на це.
— Але чому? — не могла зрозуміти Ярвен. — Чому так важливо, щоб закон підтримала й принцеса?
Малена перевела погляд на Йоаса й промовила:
— Розкажи їй усю цю історію. Хоч животи в нас і бурчать, але чекати однаково ще довгенько, поки добре стемніє й можна буде вийти з повітки. Чом би їй не знати про все?
— Про все? — перепитав Йоас.
Ярвен завважила, як Малена зиркнула на нього і як Йоас у відповідь майже непомітно кивнув головою.
— Гаразд, — мовив він і поволі поповз спиною по стіні вниз, поки й сів на землю.