Селянин нишком засміявся й промурмотів:
— Ти теж повернеш іще голоблі, шибайголово! — І знову навів бінокля на хлопця.
Попід самісінькими заростями протікав струмок, а тепер, коли почала пристигати малина, там нікому й голод уже не загрожував. І все ж селянин добре пам’ятав, як тоді вже за кілька днів мусив повернутися додому — вистачило навіть першої дощової ночі. Проте хоч йому й довелося знову терпіти побої й відмовитись від мрії про широкий світ, ота його коротка втеча, зрештою, не минула намарно. Після неї ляпаси й кулаки траплялися вже рідше і навіть стали, як йому здавалося, не такі дошкульні.
— Сподіватимемося, шибайголово, що й з тобою буде те саме, — знову пробурмотів селянин і відклав бінокля.
Потому востаннє затягся самокруткою, роздушив її підбором у пухкому ґрунті, а недокурка сховав до кишені штанів. Ще годинку чи, може, дві, й у нього вже довго не болітиме голова за цю загорожу.
Уже коли чоловік рушив додому, до свого двору, він раптом похопився й націлив бінокля на малинові зарості ще раз. Ану ж той хлопець має щось спільного з поліцейськими машинами? Ану ж він заліз у чийсь дім, когось обікрав або, чого доброго, прибився сюди десь із півночі й напав на школу, чи ще тільки збирався на неї напасти, чи вистежує тут юну принцесу?..
У біноклі знову з’явилися кущі, але тепер серед них уже нікого не було.
Селянин вихопив з кишені мобільний телефон. Потому сховав його. Зрештою, не варто відразу знімати на ноги поліцію лише через те, що на очі йому трапився хлопець, який утік з дому чи просто надумав пошукати пригод і кілька днів побути на самоті.
Принаймні спершу не завадить побалакати про це з дружиною.
3
Ярвен прочинила двері готелю й усміхнулася до адміністраторки.
У кав'ярні вона, доївши морозиво, нарешті з полегкістю зітхнула. Ярвен неприємно було сидіти на сонці і їсти морозиво з подругою, в сім’ї якої погано відгукувалися про її маму.
Але й сказати про це Тіні вона, звичайно, теж не могла.
— Як?! — спантеличено перепитала б тоді, мабуть, Тіна. — А що ж у цьому такого поганого?
А Ярвен не спромоглася б пояснити Тіні, що їй завжди було прикро навіть уявити собі, як хтось розмовляє про неї, коли її нема поруч. Хіба, може, коли про неї казали щось дуже приємне.
— A-а, Ярвен, вітаю! — всміхнулась адміністраторка. — Мати ще тут. Сьогодні в неї знов якась геть пришелепкувата бабенція.
— Дякую, — мовила Ярвен і попростувала вестибюлем та зовсім порожній ресторан до кімнат, де звичайно влаштовували всілякі вечірки.
Готель був не надто вишуканий, — і це впадало в очі з першого погляду, — зате досить зручний. Тут були кімнати, де збиралися товариства, зала, з’єднана з рестораном розсувною стінкою, а також кухня. Тут мамі могли швидко принести все, що вона потребувала для своїх курсів.
Вона вже давно мріяла про власні такі кімнати, але вони, як і багато чого іншого в житті (так висловлювалась мама), лишалися також питанням грошей.
— І відповідь на це питання знову, на жаль, та сама: бракує грошей, — сказала вона Ярвен, коли вони розмовляли про це востаннє. — Мені довелося б тоді орендувати кухню, а ще краще — наймати й свою кухарку, яка варила б усілякі страви, коли на курсах ми проходили б манери триматися за столом. А це — не з нашою кишенею, Ярвен. До того ж цей готель не такий уже й поганий.
Однак Ярвен розуміла, звичайно, що свої курси доброї поведінки мамі хотілося б проводити, власне, в зовсім інших умовах. У стильних, зі смаком обставлених кімнатах з відповідними меблями, відповідним посудом і відповідними стравами.
Ярвен стала, прислухалась і нарешті обережно прочинила двері до зали.
— Так, чудово, пані Шнеделер! — приязно казала мама. — Тільки ще трішечки вище підборіддя! А тепер ще раз уявіть собі, що ви ступаєте ніби по лінійці. Ні, не так! Якщо ви так розгойдуватимете стегнами, пані Шнеделер, то це справлятиме вульгарне враження. Ні в якому разі не забувайте про це. Атож, отак уже краще! Тримайте рівніше спину, не дуже розгойдуйте стегнами, ступайте, наче по лінійці! Ось у нас уже й з’явилася харизма, якої так прагнемо! Це те, що треба!
Ярвен глибоко і якомога тихіше вдихнула повітря. Невеличка пухкенька жіночка, задерши вгору підборіддя, велично всміхалася.
— Потім я ще потренуюся вдома в передпокої! — сказала вона. — Але ж і здивую я свого Карла!
— Я ж бо ще минулого разу казала вам, що непогано було б, певна річ, якби ви якось привели з собою й чоловіка, — промовила мама й, помітивши Ярвен, на мить поморщила чоло. — А тепер, коли він став головою Об’єднання громадян… Адже йому доводиться частіше бувати на людях, і трохи походити на курси, люба пані Шнеделер…