Ярвен схлипнула. «Усього цього не може бути! — міркувала вона. — Усього цього просто не може ж бути! Якщо я зараз засну, а згодом прокинусь, то потім усе, мабуть, виявиться лише сном — усе, що зі мною трапилось після отого кастингу в Реперовому готелі. Реперів готель… Хто б міг подумати, що таке станеться…»
Почувши гудіння двигунів, вона злякано здригнулась.
— Я тут! — закричала Ярвен. Їй було байдуже, хто приїхав у тих автах, що саме завертали на галявину, — Норлін, Больштрем — будь-хто; краще вже нехай приходять вони, ніж лежати в крихітній комірчині й помирати від спраги. — Я тут, гей! Тут я! Це я, Ярвен! Заберіть мене звідси, прошу вас, заберіть!
У замку крутнувся ключ, двері відчинилися.
— Тепер ти знаєш, як почувається людина за таких обставин, — промовила Нагіра й потягла Ярвен з комірчини. — Тепер вони тобі повірять, коли розкажеш про це.
Ярвен дивилася на неї й мовчала.
— Ярвен, Нагіра хотіла тільки, щоб ти пережила все це насправді, — сказала Малена. — А то хіба б ти розповіла про свій страх переконливо, якби в житті ніколи його не зазнала? Больштрем не дурень!
— Принаймні ти не мала б докладати до цього рук! — прошепотіла Ярвен. — Ти і Йоас!
— Так, це була крапка над «і», — мовила Нагіра. — Малена й не хотіла. Спершу не хотіла. А ти що, трохи не померла від паніки? Це добре. Атож, пореви, гарненько пореви! Заплакані очі лише додадуть усьому ще більшої правдоподібності.
Ярвен утерла рукавом очі. Може, це й справді було потрібно — замкнути її, змусити попанікувати… Мабуть, це було таки потрібно. Але ж у Нагіриному погляді Ярвен побачила й задоволення! Нагіра все ще не була певна, чи не має вона її, Ярвен, ненавидіти.
Лорок подав Ярвен склянку з водою й сказав:
— На, попий, перш ніж утікати! Вода тут, у лісі, є скрізь, отож спрага тебе, як прийдеш до них, не мучитиме. А ось голодна ти маєш бути! Їсти ми тобі не дамо!
Ярвен жадібно випила воду й спитала:
— І куди?..
— Весь час оцією дорогою, поки вийдеш на шосівку, — пояснила Нагіра. — А там звернеш праворуч. Якщо трапиться машина, зупиняй. А потім, коли все залагодиш, подаси нам знак, ми будемо неподалік. Щасти тобі, Ярвен! Тепер усе залежатиме від тебе.
Ярвен кивнула головою, а Лорок так міцно схопив її за плечі, що тепер Ярвен сміливо могла показувати на них синці.
— Хвилиночку, Лороку! — похопилася Малена й, підбігши до Ярвен, прошепотіла їй: — Не забувай, Ярвен! Хоч би що ти тепер робила, ні на мить не забувай про те, що ти — принцеса Скоґландська!
Ярвен пильно подивилася на неї, тоді щосили затопила Лорокові в обличчя й кинулась бігти. Вона ще чула, як позаду лайнувся Лорок, потім долинули його кроки по м’якій лісовій землі. У глибоких сутінках та ще під деревами важко було об щось не перечепитись, але місяць досить непогано освітлював їй дорогу. Один раз вона сховалася за дерево й перечекала, поки Лорок пробіг повз неї. Аж через деякий час, що здався їй вічністю, вона обережно рушила далі, обминаючи пообламуване вітром гілля, і нарешті дісталася до шосівки. Тут вона знов побігла.
Чи так само вона робила б, якби втікала насправді? Чи так само поводився б Лорок? Цього для її історії мало вистачити.
Позаду з темряви вихопилося світло від фар якогось авта. Ярвен вискочила на середину шосівки й замахала руками.
Нагіра чекала на галявині доти, доки повернувся Лорок.
— Ну? — озвалась вона.
Лорок стенув плечима й промовив:
— Я, звісно, міг би запросто наздогнати її. І про це, якщо замислитись серйозно, не важко здогадатись. Хіба що спіткнувся б і добряче гепнув. Я ж бо бігаю куди прудкіше, ніж вона. Але там вони серйозно не замислюватимуться. Коли до них прибіжить оцей зайчик — люба його серцю маленька Ярвен, така зневірена, вся в розпачі, тоді вони їй повірять. Ах-ах, мовляв, хто ж це їй таке зробив?! А ти хитру історію придумала, Нагіро. Воно й справді могло бути так, як вона їм розкаже.
З хати почулися обурені вигуки, вслід за ними збуджений гомін кількох голосів.
— Що там у біса скоїлось? — насторожилася Нагіра. — Атож, історія непогана, якщо вона непогано її розкаже. А вона це таки зробить.
— Нагіро! — крикнув Тілокі й вибіг, важко дихаючи, надвір. — Нагіро, хутчій сюди, поглянь! Стався теракт, і я не думаю…
— Ще один?! — приголомшено перепитала Нагіра. — Вони ж бо лише недавно…
— Я не думаю, що це скоїли вони й цього разу! — вигукнула Малена.
— Тілокі причинив за Нагірою двері й пояснив: