Цієї миті на телеекрані з’явилося обличчя Ярвен великим планом, поруч стояв Норлін — зморений, якийсь розгублений. Мікрофонів було безліч.
— Ще ніколи Скоґландія не знала такої ночі, як ця, — промовив Норлін. — Усі громадяни нашої щасливої країні вже знають, що минулої ночі бунтарі висадили в повітря міст — найважливіший міст, що зв’язує північ і південь нашої вітчизни. Два автомобілі зірвалися в прірву. Як нам наразі відомо, загинуло п’ятеро людей. Жорстокість бунтарів з дня на день стає чимдалі очевиднішою, число їхніх терористичних актів у країні зростає. Та попри це, ми маємо причину й радіти. Сьогодні вночі мою небогу, нашу улюблену принцесу Малену, нам пощастило звільнити з лабетів північноскоґландських викрадачів. Досі ми не інформували країну про те, що її викрадено, щоб не завдати шкоди пошукам. І тепер Малена сама виявила бажання відразу вийти до свого народу, щоб кожен скоґландець переконався: наша принцеса таки повернулася, вона жива-здорова й тепер з усієї сили боротиметься за мир у нашій країні!
— Господи, зараз вона зомліє! — промурмотіла Нагіра. — Довго вона так не витримає.
Просто перед обличчям Ярвен з’явився мікрофон.
— Ваша високосте! — вигукнув якийсь запопадливий репортер. — Чи не розповіли б ви нам коротко про те, чого ви зазнали, коли вас викрали?
— Вона йому не відповість, — сказала Нагіра. — Вони, певна річ, заборонили їй розмовляти, ось побачите.
Ярвен схлипнула, й Норлін роздратовано відштовхнув мікрофона вбік.
— Годі! — кинув він. Тоді поклав руку на плече Ярвен і пригорнув її до себе. («Цікаво, — подумала Нагіра, — хто ще, крім мене, помітив, як відсахнулась Ярвен?») — Бачить Бог, принцеса й так стільки всього зазнала! Тепер їй потрібен насамперед спокій. — Він погладив Ярвен по її тепер білявій голові. — Двір ще сьогодні видасть бюлетень, — провадив віце-король. — Ми звертаємося до населення з проханням не дуже лякатися, коли тепер у країні повсюди стане видно присутність нашої армії. Вона покликана захищати всіх нас. Мені дуже не хочеться нагадувати про це, але кожен громадянин має усвідомлювати: Скоґландія перебуває у стані війни. Війни проти бунтарів із півночі.
На екрані знову з’явилася телестудія, і журналіст відрекомендував свого співрозмовника.
— А тепер вони влаштують невеличку дискусію, — прокоментувала Нагіра. — Комусь дозволять вказати на те, що провина лягає не на всіх північних скоґланців, що не всі північани — бунтарі, що всі законослухняні південці дуже шкодують, адже на півночі доводиться страждати й тим, котрі, власне, завжди лишалися вірними прихильниками півдня. Що, однак, усі ці теракти були б неможливі, якби бунтарі не мали підтримки серед широких верств звичайнісіньких громадян на півночі, й саме тому, мовляв, таким звичайнісіньким громадянам на півночі й доводиться страждати. Але ні, цього нам уже не конче вислуховувати!
Тілокі вимкнув звук і спитав:
— І що тепер?
— Тепер нам лишається тільки чекати, — відповіла Нагіра. — Поки Ярвен подасть нам сигнал. Інук каже, холодильник, морозильник і винний погрібець повні. Хто бажає поласувати фазаниною? Скуштувати вина нам, на жаль, зась. Ми мусимо мати світлі голови й бути до всього готові.
— Фазанина! — промовив Йоас. — Я не куштував її вже цілу вічність!
Загалом Йоасаві було цілком байдуже, що їсти. Просто він мав що-небудь робити, щоб не так стомливо було чекати.
Тіна штовхнула двері поліційного відділку. Поки дівчина їхала сюди на велосипеді, пустився дощ, але знімка вона сховала під куртку.
— Добридень! — привіталася Тіна й зачекала, поки із задньої кімнати вийшов літній чоловік у синьому форменому светрі поліцейського. — Я хочу подати заяву про пропажу людини.
Чоловік звів брови й перепитав:
— Ти? Що ж, викладай.
Тіна розгладила на перегородці знімок, повернула його так, що Ярвен усміхалася вже до поліцейського, й пояснила:
— Це моя подруга Ярвен. Пропала у понеділок.
— Тоді чому ж її не шукають батько й мати? — спитав поліцейський.
— Таж і вона зникла! — відповіла Тіна. — Її мати. — І розповіла про те, що сталося. — А оце щойно знов увімкнула новини, дивлюсь — і знову Ярвен! — вигукнула дівчина. — Ладна заприсягтися, що то вона! Але вигляд у неї був такий… ну геть ніякий. Може, вони її там мордують? Ви повинні це з’ясувати! Ви повинні забрати її зі Скоґландії!
Поліцейський привітно всміхнувся й промовив: