— Я не можу їсти, — прошепотіла Ярвен. Тяркс відвела її назад до кімнати.
На ключ її двері вони не замкнули — мабуть, не мали жодного сумніву в тому, що Ярвен звідси не тікатиме. Та й навіщо це їй, адже вона щойно повернулася до них сама, добровільно. Звичайно, надаючи їй свободу, вони дбали й про те, щоб у неї не прокинулася підозра, бо лише так вона могла грати відведену їй роль правдоподібно. Тому вони мали бути з нею обережні.
Прийшла Тяркс і допомогла їй роздягтися й позаслоняти на ніч штори на вікнах.
— На добраніч, Ярвен! — сказала вона. — Завтра світ матиме знов уже зовсім інший вигляд.
«Мама теж так каже».
Як тільки Тяркс пішла, Ярвен вислизнула з ліжка й знову вдяглася. Вона мала щохвилини бути готова втікати. Думки в голові крутилися так швидко, що вона не встигала затриматися на жодній з них. Вона й досі нічого не зробила. Вивідати, де тримають короля, не пощастило, і що довше Ярвен про це замислювалася, то глибше переконувалась, що нічого не довідається й найближчими годинами. Больштрем не дасть їй порозмовляти з Норліном сам-на-сам: він боїться, що віце-короля підведуть його батьківські почуття. Та навіть якщо Больштрем і залишить їх самих, то чом би це віце-король мав розповідати їй, де тримає в полоні короля? Норлін, хоч вона й називає його дядьком, не зізнається навіть, чи король іще живий.
Цікаво, як усе це уявляла собі Нагіра? Що вона, Ярвен, почне до нього підлещуватись, показувати, як ним захоплюється, аж поки він викаже їй усі свої таємниці? Це просто смішно. Єдине, що вона може зробити, — це підслухати.
Ярвен сіла в ліжку. Атож, післухати! Вона підслуховувала, звичайно, й досі, й навіть сама того не бажаючи. Ті фрази весь час крутилися в її голові, вона вже дещо знала, і знала давно. Треба було тільки збагнути, що ті фрази означали.
«Тому перевозити його, на мою думку, — абсолютно зайве! То просто випадковий збіг — те, що її також…»
А ота поквапність, з якою Больштрем урвав Норліна?! Віце-король не повинен був говорити далі — говорити при ній, так, щоб вона його почула. Що могли виказати їй ті його слова?
«…перевозити його… абсолютно зайве». Ну, звичайно! Його! Короля, кого ж іще!
Отже, Больштрем перед тим, мабуть, на цьому наполягав. Чому Больштрем хотів перевезти короля з його таємної в’язниці? Це якось стосувалося її. «То просто випадковий збіг — те, що її також…»
Що її також… що? Ярвен злізла з ліжка й підійшла до вікна. Десь там, на пагорбі, решта сиділи тепер теж біля вікна, очікуючи на її сигнал. Ох, якби ж можна було їх спитати…
І раптом вона все збагнула. Збагнула зненацька, несподівано, навіть не усвідомлюючи, як це сталося.
«Тому перевозити короля з теперішньої його схованки — це, на мою думку, абсолютно зайве! То просто випадковий збіг — те, що Ярвен тримали саме поблизу нього».
Чи не це хотів сказати Норлін? А коли так, то чи не означає це, що короля тримають у полоні десь поблизу Зарбі?!
Зарбі… Несподівано Ярвен пригадала, коли й де саме вже чула цю назву. Мама, у руці в неї вже третій келих вина, обличчя трохи порожевіле… «Минуло зовсім не багато часу, і я познайомилася з твоїм батьком… Ми, Ярвен, так закохалися одне в одного, так закохалися… Просто до безтями!.. І ось одного разу, на мій день народження — мені сповнилося тоді вісімнадцять — ми взяли й просто втекли. Просто зробили собі зі свята свято: подалися на море, в околиці Зарбі. Сиділи на березі, було ще трохи прохолодно — адже тільки-тільки почалася весна. Але ж я мала ключа!..»
І коли вона змовкла, Ярвен з дурної голови про щось перепитала. Ох, як мама тоді відсунула від себе келиха! На цьому та вечеря на день народження й скінчилась.
Мама була принцеса Скоґландська й кохала Норліна. Згадувати про таке тяжко. Вона була з Норліном у Зарбі, й на березі там стояла хатина. Там просто мала стояти хатина. А то навіщо ж було мамі носити при собі ключа?
Отже, в Зарбі десь є самотня хатина, про яку знає й Норлін. Усе збігається.
Під вікном неквапно пройшовся охоронець. Ярвен тихенько знов запнула штору.
Так, усе збігається. Хоча може бути й зовсім інакше. І все ж таки це поки що єдина розгадка, яку має Ярвен.
Вона ступила до ліжка й дістала з-під ковдри в ногах кишенькового ліхтарика. Але щоб подати Нагірі сигнал, самого припущення мало, потрібна цілковита певність. Вона ще спробує пошукати в бібліотеці — можливо, там зберігаються якісь малюнки. Чи записи. Щось таке, що вкаже на Зарбі.
Гримерці вони відвели кімнату в мансарді, поряд з комірчиною кухарки. Розмовляти одна з одною ці дві не мали змоги, бо двері за ними замикали на ключ, а крім того, мала кухарка однаково весь час була чимось заклопотана десь у будинку.