Погляд упав на патронташ.
— А де ж моя рушниця? — вголос подумав Павел.
Озирнувся довкола — рушниці немає. Пістолет також зник.
Павел знову глянув на свої речі. Усе було ціле, тільки зброї бракувало.
«Отже, мене знезброїли! Захопили в полон! Усе зійшло нанівець! — мало не простогнав Балканов. — Що тепер зі мною буде?..»
Ту мить він раптом згадав за Домба. Що то його чекає? А Капока? Мужнього хлопця зле вдарено списом. Чи не спіткає його те саме, що й Маванду… У тропіках рани швидко запалюються й беруться гноєм. Спека, нестача води та ліків призводять до того, що й від безвинної подряпини часом може виникнути смертельний гнійник. Тубільці взагалі слабовиті, знесилені недоїданням і легко піддаються хворобам. Злидні та брак медичної допомоги призводять до вимирання багатьох тисяч людей. А ті, кого «наймають» на роботу плантатори та власники рудників, гинуть від виснаження…
Повз хатину прошелестіли чиїсь кроки. Потім ще і ще. Хтось стримано зажебонів перед входом.
Потім гомін подужчав. Та ось прибігло ще кілька чоловік, і раптом знову запала тиша.
Павел обмацав собі голову. Ніде не виявилось ні рани, ні навіть гулі, хоч біль ще й досі відчувавсь.
Павел вирішив лягти долілиць і виглянути в круглу продухвинку входу, що світлів над самою долівкою. Хотів з'ясувати, де він опинився: в селищі чи, може, в якомусь потаємному місці, обраному чаклуном або вождем навмисне для бранця?
Та щойно Павел поворухнувсь, як одяг на ньому раптом розсипався й перетворивсь на купку сивого м'якого попелу. За якусь мить на тілі Павлові не лишилось ані клаптика тканини. Він розгубивсь, по спині йому перебіг мороз. Павел простяг руку до своєї куртки, що лежала на долівці, та пальці вгрузли в тканину, мов у старе порохняве павутиння. Патронташ теж перетворивсь на купку потерті. Тільки набої дзвінко брязнули на втоптану долівку. Павлові чоботи стояли в куточку. Павел запхнув ногу в лівий чобіт, але чобіт раптом осів додолу чорною. павутинкою!..
Що відбувається в цій лихій хатині? Що воно за чортовиння? Павел підозріливо глянув на бінокль і невпевнено простяг до нього руку. Але бінокль був цілий і непошкоджений.
В хатині розвиднілося. З долівки здіймалась прозора пара. Раптом Павел уздрів неподалік входу якусь низку білого намиста. Підійшовши ближче й придивившись, він усе збагнув. То були терміти. Вночі вони сточили ввесь його одяг і всі речі. Але, як завжди, ці підступні комахи залишили недоторканним тонюсінький верхній шар тканини. Отже, на перший погляд річ здавалась неушкодженою, але варто було доторкнутися до неї пальцем, як вона розпадалась на порох.
Павел сів на долівку. Вся шкіра йому страшенно свербіла, неначе хто вкачав його в жаливу. Але це страждання ще було не таке нестерпне, як ота невідомість…
Минула добра година, коли за стіною раптом знову гупнули об землю списи, забряжчало мідне наруччя. Хтось сплеснув у долоні, й чиїсь кроки почалапали геть. Змінилася сторожа. Але підійшов ще хтось, Павел бачив крізь отвір лише чорні ноги, взуті у шкіряні верзуни й до самісіньких литок посмуговані мідними браслетами. Прийшлий раптом нахиливсь і заглянув усередину. Павел від несподіванки аж сіпнувся. То був уже літній негр з гострою борідкою, маленькими жвавими оченятами й плескатим носом. Волосся він собі позаплітав у безліч кісок, прищикнутих на потилиці кількома бамбуковими гребінцями. У волоссі яскріло барвисте пір'я. Вся зовнішність старого свідчила про те, що він є вождь племені.
Якусь мить обидва мовчки дивились одне на одного. Обличчя в старого не здавалось лютим. У зморшках навколо очей навіть ховалася лагідна усмішка. Він махнув рукою — мовляв, «іди сюди». Балканов виповз із своєї в'язниці. Навколо хатини стояв цілий натовп. З вуст в уста перекотився затамований гомін, і на всіх обличчях відбився веселий подив. Якийсь клишоногий тубілець підбіг до Павла й підперезав його шкіряним набедреником. Старий з борідкою стояв мовчазний і поважний. Своїм убранням він дуже різнивсь од решти тубільців. Усі були напівголі, з кількома пір'їнками в чубі й значно простішим наруччям та намистом. До того ж лише старий мав на ногах управно зроблені зі шкіри та пов'язані ремінчиками постоли.
Старий підніс угору спис і врочисто махнув ним, розтинаючи повітря. Озброєний натовп розколовсь навпіл, утворивши широкий прохід. Коли дідусь нахилив спис вістрям додолу, пролунав дружний вигук. Старий кивнув Павлові, щоб ішов слідом.