Потім, звиваючись і скубучи кощавими пальцями траву, він забелькотав щось незрозуміле, й тільки окремі слова доходили до Павла:
— Змилуйтесь, сер!.. Я… Нещасний бурлака…
Балканов дививсь на негідника з безмежним презирством. Він і досі не міг утямити, чи це йому не сниться. Павел ступив кілька кроків і знесилено сів на вогкий пісок. У вухах ще й досі лящали постріли.
Ні, це таки не сон. Гонгора лежить нерухомо, тицьнувшись головою в багнюку.
Але чому Домбо так лячно витріщивсь на Павла. Географ силоміць підвівся, почалапав до вбитого і спроквола потяг його за ноги до берега. Потім зупинився й знову глянув туди, де лежав Гонгора.
Домбо не одводив погляду з Павла.
— Що таке на твій голова, гамба? — боязко пролопотів він, показуючи Павлові на чуприну.
Балканов не відповів нічого. Він ще не отямивсь од хвилювання. Дихав важко й хрипко, мов людина, яка щойно скинула з себе пекучий тягар. Потім глянув на Домба. Ось це худеньке чорне хлоп'ятко прийшло йому на допомогу. Лише завдяки цьому хлоп'яті він живий.
— Домбо, любий друже! — тремтливим голосом вигукнув Балканов. — Коли б ти тільки знав, як учасио нагодився!..
Він розкрив обійми, щоб пригорнути хлопця, але Домбо відсахнувсь назад, не зводячи з Павла зляканого погляду.
— Гамба хворий? — знову повторив він.
— Де там хворий, друже! — радісно гукнув географ. — Здоровий! Здоровий і щасливий!
Але Домбо сумно похитав головою:
— Хворий гамба, хворий…
І знову злякано втупивсь у Павлове обличчя.
Що воно торочить, оце негреня? Павел здвигнув плечима — нічого не міг уторопати! Він узяв свій одяг, добув з кишені малесеньке люстерко, глянув — і мало не отетерів з подиву: вся чуприна його геть посивіла, а обличчя було жовте, наче в мерця.
Щоб заспокоїти Домба, Павел недбало махнув рукою:
— Дрібниці, мій друже! Просто за кілька хвилин я надто багато пережив.
— Лихий людина! — озвався Домбо, скосувавши на Гонгорин труп. — Домбо казав тоді —лихий людина! А гамба — ні, не лихий!
Цю мить причвалав і Камбела, несучи в одній руці оберемок сухого хмизу, а в другій — спис. Домбо перестрів його й заходився щось тривожно й швидко лопотіти. Він морщив чоло, зводив брови, кривив уста, показуючи рукою то на географа, то на Гонгору, пояснюючи, як розбишака хотів убити їхнього гамбу — добру білу людину.
Камбела слухав, похмурий і поважний. На виду він ставав щораз суворіший, брови дедалі дужче супилися, а спис у руці нервово здригавсь. Потім Домбо замовк, дивлячись у розлютоване батькове обличчя: певно, вже переказав усе, що й як відбулось.
Камбела повагом приступив до Балканова, пильно придивився, неначе хотів пересвідчитися, що той живий і здоровий, а тоді тричі торкнувся списом свого чола, поманив Домба й почав щось квапливо йому казати.
— Що каже тамо-тамо? — поспитав Павел.
— Тамо-тамо каже: у кільці з гумба-гумби захована добрий дух! Добрий дух гукай Домба. Гамба живий, бо в гамби кільце з гумба-гумби.
— Чи ба! — удавано здивувався Павел. — Але як же це? Кільце, кажеш, зроблене з ікла гумба-гумби?
— Так, — погодилось негреня. — З ікла гумба-гумби. Але гумба-гумба могутній! Тому кільце має сила гумба-гумби.
— Ну, гаразд, — кивнув головою географ. — Але ж кільце лежало в торбі, а торба — на березі. Я купався голий. Коли б кільце висіло в мене у вусі — інша річ, але ж воно було далеко!
Домбо не зміг на це нічого відповісти, а лише переклав ті слова батькові. Камбела поквапливо пояснив: коли гамба володіє кільцем, в якому живе добрий дух, що зійшов із сонця, то воно охороняє свого власника завжди й усюди, де б він не перебував. Байдуже, що кільце лежало на березі, а гамба був у річці! Навколо господаря такого талісмана місце зачароване, і його не може пробити ні спис, ні отруйна стріла, ні куля. Оте кільце охороняло Камбелу ввесь час, і завдяки кільцеві йому пощастило втекти з Луанди. Добрий дух покликав гамбу й тоді, коли Камбелу переслідував португалець.
Павел не приставав на такі докази старого.
— А уяви собі, що в лісі був би лише Альварес і не було б мене. Що тоді сталося б з Камбелою?
Та в негра й на це була готова відповідь.
— Кільце з гумба-гумби допомогло б Камбелі втекти.
— А якщо б той почав стріляти? — пожартував Павел.
— Ой гамба, тоді стріла з вогненного лука не вразила б Камбелу!