Балканов палив цигарку, милуючись мальовничим видолом. Яка благодатна земля! А от люди тут не мають щастя. Живуть у вічному страху. Щомиті з темряви джунглів може блимнути мертве око рушниці, ляснути вінчестерка, вискочити загін, керований білим завойовником. Той завойовник тицьне пістолетом на неозору ділянку землі й назве її своєю плантацією.
Востаннє затягшись, Павел кинув недопалок і настоптав ногою. До городу, порізаного довгими грядками, підійшли жінки з мотиками на плечах. Позаймавши гони, вони заходились полоти маніоку. Незабаром на вгороді стало гамірно й весело. В борознах між грядками вовтузилось кільканадцятеро собак рудої місцевої породи. Замигтіли світлими п'ятами чорні, мов жучки, голі негренята й чкурнули в берег купатись.
До хижки пришкандибало кілька старих бабів з довгими очеретяними люльками, зупинились і втупили очі в Павла. Той сидів і замислено кусав травинку. Думав про те, що зараз немає іншої ради, як просити в Бенгаса носіїв. А вождь, як на лихо, й досі не виходив з хати. Тільки Маванда, крадькома зиркнувши на географа, гордовито вигинаючи стрункий стан, подалася до селища. Павел проводжав красуню поглядом, аж доки та зникла десь між хатками. Домбо куняв у холодку.
— Ти що: не спав уночі? — поспитав у нього Балканов.
Негреня сіпнулось і злякано закліпало оченятами:
— Ми з тамо-тамо сидіти біля Корі.
— Коли так, то лягай у хижці та добре виспись! — кивнув на двері Павел.
А коли хлопець зайшов у хижку, Павел скрутив нову цигарку. Старі негритянки, наче постовпівши, пантрували кожен його рух. Тільки-но він витер вогню сірником, вони відсахнулись і дико заверещали. Потім щодуху дременули до селища, вимахуючи руками й несамовито волаючи. Ще не встигли вони докульгати до майдану, як до Павлової хижки вже посунуло ціле селище. Негри йшли обережно й несміливо.
Вистромивши голову з дверей та уздрівши в руці в географа сірники, розбурканий Домбо подався знову спати. Для нього «вогненні палички» вже давно були не дивина. В білих людей він набачився й не такого. Хитре негреня хутко збагнуло, що тубільців лякає пістолет, який висить у нього під набедреником у жовтій кобурі, й залишило зброю в своїй хижці. А тубільці ввесь час розпитували його про «острів у морі». Мало хто вірив, що» білі їздять на «вогненних пірогах», та «живих колісницях, які котяться по залізному прутті». А надто недовірливо похитували головою старі. Дехто з них бував так далеко від рідної оселі, що за час подорожі двічі сходив молодик і двічі наставали великі дощі. Але жоден не бачив ані якихось там вигаданих «вогненних пірог», ані колісниць, що котилися без допомоги чорних африканських биків.
Павел набивав мисливські гільзи дрібним шротом. На шматочку шкіри височіла купка пороху. Не завваживши, що поряд купки тліє цигарка, він спокійнісінько перебирав набої. Раптом порох зайнявся й задимів чорною кіптявою. Натовп гойднувсь назад, і знявся лемент. За одну мить навколо хатини не лишилося й живої душі. Увесь люд помчав до вождевого «палацу». Мов сполохана сарна, промайнула Маванда, й Павел бачив, як натовп розступився, даючи їй дорогу. У брамі з'явився Бенгас. Тубільці зустріли його збудженим лементом. Піднявши спис, вождь швидко пішов до Павла. За ним почеберяв і дідок з молоточком. Кроків за кілька їх наздогнала Маванда. Розпущені коси дівчини майоріли на вітрі.
Тубільці, щільно з'юрмившись біля плоту, пильно дивились услід вождеві, не наважуючись, однак, піти назирці за ним.
Бенгас крокував поважно й урочисто. Сліпучо блищало на сонці його святкове муканзо, виткане з червоного та синього пальмового лика. З плечей до самих колін спадав плащ. З-під плаща визирав гарно оздоблений шкіряний пас пальців десять завширшки, з якого звисали додолу десятки лев'ячих хвостів.
Багато намиста, мідних та срібних браслетів, низок лев'ячих зубів, лискучих черепашок і мушлів прикрашали йому руки й ноги. А надто ясніло проти сонця велике вирізане зі слонячого ікла «кільце сили». На голові пломеніло яскраве червоне та синє пір'я рідкісних птахів. У руках він тримав одшліфований спис із лискучим вістрям та щит з цупкої червоної кори. За кожним кроком намисто та наруччя ритмічно бряжчали.