Я подивився на неї.. Чого я, справді, хотів? Ми, Браунріги, завжди були прості йомени, вільні державці коронних грунтів, ми не мали над собою жодного пана. Ми ніколи не шукали ні багатства, ні шани. Справжній йомен ніколи не забажає стати шляхтичем. Ми орали свої ниви на схилах гір, захищали країнувід всіляких ворогів і ні в кого не просили милостині.
Я відкашлявся.
— Ваша величність, — мовив я, — у нашій долині є громадські землі, котрі споконвіку належали нам і нашим сусідам. Сер Філіп украв їх і обгородив муром. Чи не можете ви повернути їх нам і підтвердити наші права на віки вічні?
Королева пильно подивилася на мене. Потім, осміхнувшись, повернулася до сера Роберта.
— Гадаю, ми можемо задовольнити його прохання, га? Адже це нам нічого не коштуватиме.
От через що мур сера Філіпа був зруйнований ще раніше, ніж кат стяв йому в Тауері голову.
Що вам ще розповісти? Хіба те, що королева провиділа майбутнє краще за нас і дожила до того дня, коли їй довелося посилати нам подарунок на весілля.
Настав час покласти перо. Я дивлюся крізь прозорі шибки нашого дому, бачу срібну гладінь Алсвотеру і чую з саду веселий сміх. То Кіт навчає наших синів вилазити на яблуню.
