Переселення до іншого міста створювало стільки нерозв’язних проблем. А її проблеми були банальними: скажімо, як знайти надійних майстрів? Бо у своїх думках вона вже малювала картини прориву водогону в похмурому житлі біля Губернаторського палацу. Перегорали запобіжники, розбивалися шиби у вікнах, хиталися бильця на балконі, хтось виламав двері напівпідвального приміщення, а завтра, чого доброго, ще й квартири. Як знайти кравця, який візуально виструнчить її фігуру, шевця, який виготовить модель мештів, що приховає кісточки, перукаря, який зробить зачіску саме для її типу обличчя?
Завдання вичавити себе з якогось нового помешкання у невідомий світ породжувало хвилювання, перед якими вона ставала немічною. Тож упродовж наступних кількох років вона запобігла ще двом переселенням. Обрала певність відмови. Так я залишився бранцем Пули.
Після «Юголінії» мій тато довго плавав на судні німецької компанії з Фленсбурга, але це були не регулярні рейси, — в кожному наступному порті команді повідомляли про наступний пункт призначення. На морському жаргоні такі судна називають «волоцюгами». Перевозять виключно безтарний вантаж.
Штутгардський метод. Світ пливе в напівдрімоті й ніжності. Без страху та переживань. Тепло деменції.
Нарешті я можу назвати птаха, але при цьому не мушу шукати для нього гілки, на яку він сяде.
7
У той час світ, в якому я живу, — єдино можливий.
Ще перед очима не зблякли пустки Нового Белграда, погляд з павільйону номер 15 з колишньої квартири в Похорській вулиці. Переді мною зараз зовсім інший пейзаж: підйомні крани суднобудівного заводу, обриси казарми на Музилі та високий шпиль Моряцької церкви. Лізетта цю церкву називає Морська Богородиця.
Коли надходить вечір, Губчева вулиця безлюдніє. Зі стін Каштела озиваються сови. Лише зрідка проїжджає автівка чи мотоцикл. Після півночі дзвони церкви Святого Франя вибивають повні години.
Влітку крізь відчинені вікна чути одні й ті ж розмови. Той самий смак мальвазії в скляних деміжонах на кухонних столах. У вітринах магазинів з одягом на Першотравневій вулиці скромний вибір моделей і кольорів. Один і той самий кіножурнал показують у всіх чотирьох кінотеатрах. Новини відрізняються лише заголовками. Ніхто не сумнівається в офіційній думці. При владі — народ. Вірю, що в усьому місті на столах у всіх однакові страви. І всі кажуть те, що думають. І всі думають однаково.
Раз на місяць до нас на вечерю приходить годинникар Йосип Малеша. Мама готує гибаницю, так, як її готують у Мачві. Годинникар Малеша з Шабаца. Приїхав до Пули відразу після від’їзду англо-американської адміністрації. Йому виділили майстерню навпроти будівлі базару. Годинникар Малеша обслуговує годинники у Тітовій резиденції на Бріонах. Раз на рік по нього присилають автомобіль. На Бріонах він затримується на весь день, іноді й на два, поки не почистить і не перевірить всі годинники. У той час його майстерня зачинена.
Годинникар Малеша — великодушна людина. Позичає гроші без відсотків, у кнайпах сплачує рахунки всього товариства. Шармантний і дотепний баляндрасник, постійно розповідає бувальщини, переповідає історії інших. З часом і сам багато починає вигадувати. Чудовий годинниковий майстер, пристрасний мисливець, любитель нічних походеньок, він не міг без вигадок. Все було добре, поки він жмурився на одне око, — чи то цілився в сарну, чи розглядав внутрішність механізму крізь свої лінзи годинникаря; проблеми починалися, коли дивився на обидва ока. Тоді гірше бачив. Часто змінював коханок. Жіноча душа була для нього таємницею.
Я вірив, що це божа кара за всіх тих убитих зайців, сарн і фазанів. Здобич він завжди роздаровував друзям. Принаймні раз на місяць приходив зі своїм мисливським псом Дісом прямо з полювання до нас. Відмовлявся заходити в дім отакий в болоті й мокрий, віддавав мамі здобич і прямісінько у дверях радив їй, як приготувати зайця в маринаді, а як глухаря чи фазана. Після того я споглядав натюрморт: звішені донизу заячі вуха на видовжених задубілих тілах, букет куріпок і вальдшнепів з порожніми очима. Боязко торкався вологих холодних тіл. Наступного дня годинникар Малеша приходив на вечерю. Збиралося чимале товариство. Однією з постійних тем тих вечорів було Малешине одруження. Закоренілий холостяк казав, що відразу би повінчався, якби знайшов таку дружину, як моя мама, — роботящу та турботливу в ставленні до дітей і хати. Всі вголос погоджувалися з ним. Тато лише усміхався. Тема шлюбу зникала, коли Малеша приводив на вечерю котрусь зі своїх коханок. Всі вони були юні, високі, справжні красуні. Я знав, що годинникар Малеша бреше, що він навіть не гадає шукати собі таку дружину, як моя мама, бо незрівнянно легше знайти таку, як вона, ніж таких, як його обраниці.