Директорка підводиться й бере з полиці книгу формату ін фоліо. Це розповідь про Хітеротів, — все, що їй з командою вдалося дізнатися й описати. Дарує мені примірник.
Беру до рук ту важку книгу в ексклюзивному виданні. На обкладинці — скановане зображення печатки Хітеротів з червоного воску, субтильне послання читачеві, що входить у приватний світ родини. Навмання гортаю. Сотні сторінок. Безкінечні списки. Рахунки. Мапи. Фотографії стильних меблів й екзотичних предметів з Китаю та Японії. Ряди сигнатур, під якими обліковано тисячі листів і експонатів мистецьких колекцій. Листки каталогів бібліотеки Хітеротів. Сімейні фотографії.
— Тут багато інтимного, — каже директорка. — До останнього дня ми не були впевнені, чи варто публікувати архіви Хітеротів. Якби вони були живі, чи хотіли б цього? Оскільки тими днями погода була дуже химерною, а Святого Андрія чи Червоний острів грози не минають, ми собі сказали: якщо завтра буде гарна погода — тож хотіли, а якщо погана, то — ні. Здається, навіть Хітероти до останнього моменту не домовилися. Зранку лив дощ, мов із цебра, було похмуро. А вже через дві години подув сильний вітер, розігнав хмари, з’явилося сонце, яке до вечора висушило всі калюжі.
— Проте ви оприлюднили досьє Хітеротів.
— Так, і це лише одна, менша частина.
На прощання директорка повторює, аби я обов’язково поїхав на Червоний острів. Її заінтригувало, як поведеться Хітеротам у моєму романі.
— Це ще питання, чи вони там взагалі будуть, — кажу. — Я досі лише вгадую, намацую в темряві. Письменники бачать і те, чого немає в архівах.
Йду з важким подарунком у руках. Поки чекаю на автобус, думаю, навіщо я так переслідую чуже повсякдення. А повсякдення змінюється, як зміїна шкіра, відкладаються шари в глибинах пам’яті. Зникають. Змінюються звички й ритуали. І лише у миті повної відсутності, коли чуття раптом залишаються ізольованими, очі слухають, а піднебіння бачить, виринає забута картинка — нічний привид, аби потім знову зникнути. Пробуджені зі сну, вдивляємося в порожнечу. Нічого не можемо втримати, міцно вхопити, в’якоритися в затоці дорогого спогаду й тут зачекати на фінал.
Що таке людина, як не комплекс навичок і рутини, які вона плекає, які її плекають. На цьому кістяку тримається кожен її рух, кожна думка — байдуже, чи збирає грона у винограднику, чи витягає невід з пучини, чи клацає по клавіатурі комп’ютера. Я марно намагаюся пригадати, який має вигляд хоч би якась пара черевиків, що я їх носив у школі, пригадати запах шкіряних ременів гармоніки сеттімо сопрані під час багатогодинних репетицій в оркестрі музичної школи в Пулі, оглянути в пам’яті всі ті міста з турне Чехословаччиною влітку 1967 року, пригадати, де я прав білизну під час навчання й коли з «Фільтра 57» перейшов на Winston.
Через пів години я вже сиджу в автобусі до Пули. На колінах тримаю важку книгу в зеленій палітурці з червоною печаткою. У вікні автобуса промайнули далекі темні кедри Золотого мису. Подумки рушаю на прогулянку вздовж моря, нанизуються бухти: Лоне, Шкараба, Куві, Поларі. Туристична імперія Хітеротів. Коли автобус виїжджає на автомагістраль, починаю гортати книгу. Поволі поринаю у світ сім’ї, яка сто років тому перетворила пустку довкола малого рибацького міста на райський сад.
І так, супроводжуючи Хітеротів, ламаю печатку на дверях власного архіву.
14
На самому початку — фотографія сім’ї Хітерот: Георг, Марі, Ханна й Барбара на подвір’ї палацу на Святого Андрія давнього 1906 року. Цим усмішкам — понад сто років.
Наступні сорок хвилин, скільки триває поїздка від Ровіня до Пули, проходжу повсякденним життям сім’ї Хітерот. Адреси листів з акуратно вписаними сигнатурами й датами — чий зміст лежить у темряві архіву в Пазині — нанизуються, мов вірші: «Неділя на острові», «Справи у Трієсті», «Купівля радіоприймача», «Приїзд Марі та Георга до Гонконгу», «Ханин візит до окуліста», «Заклик Муссоліні обробляти землю», «Отримання югославської візи», «Заснування літнього табору для дітей», «Будівництво готелю в Ровіні», «Гра у бридж», «Роздуми про шлюб», «Барбарин іспит з першої допомоги», «Плани продажу маєтку», «Вдячність за трюфелі», «Затримка пошти», «Опис проведеного дня»…
Фотографії, записки, рахунки, дати й сигнатури щоденникових записів. Найоб’ємніша частина книги — це каталог музейних експонатів спадку Хітеротів. Біля фотографій гребінця зі слонової кістки, парасольки, свічників, опіумної люльки, флейти з бамбука чи самурайських обладунків стоять архівний номер і основні дані. Весь той матеріал, в якому безкраї колони чисел нагадують логарифмічні таблиці, — лише перший том задуманої монографії про сім’ю Хітерот.