Товариші з ОЗНА в Лабині особливо активні в справі націоналізації майна контесси Хітерот. З уцілілої документації видно, що з Червоного острова потроху зникають мотори катерів, килими, картини, срібло, порцеляна. Одна за одною йдуть довідки про виїмку шести ракеток для тенісу, семи м’ячів і двох сіток, потім швейної машини марки «Naumann», моторного човна, 20 морських прапорів, двох глобусів, одного велосипеда, друкарської машинки «Ундервуд», гітари, кишенькового годинника, шахівниці зі слонової кістки, два шматки прошуто, чотири кілограми сала, п’ять кілограмів в’яленого м’яса. В одному списку з’являється і «китайський сувенір, 60 пар шкарпеток, дві корови, одне теля, багато різних книг та іншого непридатного до вжитку товару».
Маріо Лікул, один із повірених у маєтку Хітеротів, повідомляє, що «на острові наша сторожа змушена була постійно дбати про ті три худобини — дві корови й одне теля. Ще раніше, коли тут була цивільна сторожа, то здохла курка, а одне курчатко втопилось у воді». Наприкінці Лікул пише: «Прошу відповісти мені на питання, яке я вас питаю, бо я лишився без подруги, а я без подруги негоден тутка бути, бо не знаю чи вершити службу чи шось варити їсти, тепер би мені треба тільки одну товаришку».
Обласне управління народним майном постійно звертає увагу Народно-визвольного комітету Істрії на необхідність повернути відчужені предмети з конфіскованого майна графині Хітерот, якими заволоділи безвідповідальні товариші. Бо маєток проголошено об’єктом культурної спадщини, отже, він не підлягає відчуженню.
Штаб 43-ої Істрійської дивізії надсилає листа Обласному управлінню народним майном в Істрії про те, що після всебічного розгляду справи неможливо встановити, де знаходяться названі предмети, і пропонує їх викреслити з інвентарного обліку.
А тоді на сцену виходять серйозні фахівці — професор Бранко Фучич й Александар Тухтан із Загреба. Вони описують всю нерухомість на Червоному острові, а також рухоме майно графині Барбари Хітерот.
«Палац графині Хітерот розташований на острові Святого Андрія біля Ровіня. Весь маєток охоплює приблизно сім-вісім острівців і мис на протилежній найближчій частині суходолу, де власниця мала гараж на два автомобілі», — починають свій звіт Фучич і Тухтан.
У вичерпному дописі на двадцяти сторінках вони зазначають: «Вочевидь, кожен, хто до нашого приїзду був у палаці, обнишпорив, перерив до дна, перекинув догори дриґом кожну кімнату, кожну шафу, кожну шухляду. Ми розуміємо, що ОЗНА під час арешту власниці обшукала її будинок, але чи ж необхідно було поспіхом вивертати шухляди, розкидати підлогою всю цю білизну, посуд, приватну кореспонденцію, книги, фотографії. У кількох кімнатах буквально нозі не було куди ступити на підлозі. Залишки їжі, пляшки з-під вина, розбиті бокали, порожні скриньки з-під коштовностей, пообгиджувані підлоги, просто кажучи, спустошений і розгромлений палац. Саме в ОЗНА знайдено частини одного з найдорожчих сервізів палацу. І килими, якими набиті приміщення ОЗНА. Один малий персидський килим уже в пошкодженому стані, бо простелений у коридорі коло вхідних дверей і служить для витирання взуття».
Далі звіт констатує, що ОЗНА взяла срібне столове наряддя (291 ложка, 182 виделки, 90 ножів), Міський НОО розжився друкарською і швейною машинками й електрочайником, а штаб 43-ої Істрійської дивізії, який знаходиться в Пазині, далеко від моря, конфіскував у палаці всі рибацькі снасті, грамофон із двадцятьма платівками й один кишеньковий годинник.
Описуючи бібліотеку в палаці Хітеротів, Фучич і Тухтан зазначають, що «з того, що можна побачити, це дуже різноманітна бібліотека, зібрана з найкращих творів усіх жанрів літератури. Цікаво, що характер цієї бібліотеки антифашистський. Тут є не лише Цвайг, Манн і німецька антифашистська література, а й твори, видрукувані під час самої війни в союзницьких країнах».
Наступним іде звіт ще одного повіреного острова Святого Андрія, Мілана Шестана, надісланий Управлінню народного майна в Істрії: «Тутечки вас інформую, шо ходив вимагати все добро, яке є в ОЗНА в Ровіні, бо чув шо в них багацько нашого добра, а там мені сказали шо нема в них нічого нашого, а я ж у курсах шо мають вони наш човен і мотоцикл, і ше нову машину ланціа чорно-зеленого кольору, яка в ОЗНА Лабіна. Я все то шо знайшов цінне, переніс в одну кімнату й опечатав, про шо повідомив друга Веска Крмпотича з ОЗНА в Опатії. Смерть фашизму — свобода народу».
Автобус уже в’їжджав до Пули. І далі, мов загіпнотизований, я тримав на колінах книгу, в якій не було жодної згадки про Лізетту Біз’як, у дівоцтві Бенедетті. Натомість випірнув Веско Крмпотич. Чи можна лише простим збігом пояснити появу того імені та прізвища аж двічі впродовж пів години, імені незвичного, яке трапляється не так уже й часто? Бо ж не йдеться про якогось Ніколу Марковича, чи Марка Ніколича. І чому я, перегортаючи сторінки книги про Хітеротів, саме тоді раптово пригадав мамине побіжне зауваження, мовляв, треба було вийти за Веска Крмпотича, якого вона раніше ніколи не згадувала, й вже через якихось десять хвилин це ім’я та прізвище вигулькнуло в тексті монографії? Так, книга про Хітеротів викликала згадку про зошит, вкрадений у Вінковцях, але ім’я Веска Крмпотича у фрагменті звіту напівграмотної людини не може бути випадковим.