— А тато? Хто тато? — питає Лізетта.
— Граф Мілевський, з острова Катарина.
Це була Ханнина помста батькам за їхню відсутність у її житті. За неприналежність до світу. Ханна приховувала вагітність до четвертого місяця. Тоді вже було пізно для інтервенції. Сховали її у черниць, до монастиря в Тіролі. Мама взяла на себе роль вагітної, — далеко від людських очей, усамітнена на острові Святого Андрія.
— У свідоцтві про народження написано, що я народилася в Трієсті від матері Марі й батька Георга, — сказала Барбара. — Так бабуся й дідусь стали моїми батьками. Справжня мама зараз — моя сестра.
Замовкла, дивилася на співрозмовницю затьмареним поглядом.
Лізетта паралізована цією карколомною історією. Перше, про що подумала, була коробка з сімейними фото, яку день тому віддала Барбарі на зберігання. Особа з такою біографією не може бути відповідальною. Хто знає, що може трапитися з Барбарою, поки вона в Салоніках. Жити з такою правдою означає сидіти на вулкані.
Барбара просила натомість якусь Лізеттину таємницю. Кожна сім’я має таємниці. Немає здорових, існують лише хворі, — повторювала уповільненим голосом. Лізетта обіцяла розповісти свою таємницю, але тільки тоді, коли вони ляжуть. Завтра на неї чекає далека дорога.
Коли лягли, Барбара обійняла Лізетту. Уважно слухала розповідь про пристрасну гречанку з Тракії, Лізеттину маму, яка навіть після шлюбу з італійцем єврейського походження не припинила відвідувати ребетіко бари, ночами насолоджуватися гашишем, музикою й чоловіками. Не приховувала своє розпусне життя перед чоловіком і донькою. Іноді зникала з дому на декілька днів.
— А тато? — питає Барбара.
— Тата цікавив лише готель. Я його запам’ятала таким. Він кульгав унаслідок дитячого паралічу. На двадцять років старший від мами. Коли вони повінчалися, йому було за сорок.
До того, як Лізетта почала розповідь про подорож з мамою потягом з Салоніків до Відня, Барбара вже спала глибоким сном.
Наступного дня скаржилася, що минулого вечора забагато випила. А тоді завжди меле дурниці. Це був її коментар до страшної розповіді, яку довірила своїй приятельці.
На прощання в трієстському порту Лізетта обіцяє Барбарі, що наступного літа, відразу по закінченні сезону в Театрі Верді, поїде з нею на Святого Андрія. Можуть у Ровіні відкрити музичну школу.
— Краще кабаре, — каже Барбара.
Надвечір четвертого дня Лізетта побачила Салоніки — саме такі, як на екрані трієстського кінотеатру «Мінерва» рік тому, без мінаретів і натулених будинків вздовж берега. Впізнає лише обриси Білої вежі.
Відчула легеньке запаморочення, коли з валізою в руці опинилася на понтонному мості. Дрібними невпевненими кроками рушила до молу. У натовпі кілька носильників у лівреях махало прапорцями, вигукуючи назви готелів. До неї підходить кульгавий молодик у синій формі, штовхаючи возика. Серце починає швидко калатати, коли на його головному уборі помічає золоті літери: «Готель Брістоль».
Якщо «Брістоль» не згорів, дива можливі. Тато завжди казав, що в порівнянні з «Брістолем» більшість салоніцьких готелів — прості ночівлі.
Рушила за носильником крізь натовп у групі пасажирів, чиї валізи він поскладав на свій візочок. Від нього дізналася, чому «Брістоль» не постраждав у пожежі: пожежники хутко дісталися до місця широкою площею. Далі весь квартал у напрямку Барі згорів ущент.
Через кілька хвилин вони приходять до триповерхівки на розі з високими французькими вікнами, з вузькими балконами. Це не той фасад, який вона пам’ятає з дитинства. Готель повністю відремонтовано.
Люксусовий хол нагадував трієстський «Савой», в якому колись провела ніч з Атіліо.
Заповнила бланк на рецепції. Дату від’їзду залишила відкритою. Їй дали кімнату з балконом, який виходив на вулицю. Коли ліфтом піднялася на третій поверх, хлопець уже приніс валізу під двері. Дала йому чайові. Залишившись на самоті в просторому зі смаком вмебльованому номері почувалася так, ніби знову опинилася серед розкоші Хітеротів. Вийшла на балкон. Замість низки вітрил на пристані, які пам’ятала з дитинства, зараз у небо здіймалися величезні димарі пароплавів з кольоровими прапорами. Найбільше було французьких, італійських і грецьких суден.