Тривога та очікування.
Очікування на татові листи, на мамині приїзди до Відня під час літніх канікул. Очікування на втихомирення ситуації в Салоніках, аби врешті поїхати до свого міста. Очікування на закінчення війни, аби покинути трієстський дім Бенедетті, аби отримати звістку про вцілілих у пожежі в Салоніках. Очікування на остаточний рахунок родича Мауро за її утримання, який суттєво зменшить частину спадкоємницьких дивідендів. Очікування на щось більше, ніж поцілунки полохливого Етора серед руїн римського театру під вулицею Донота. Очікування, щоб сам собою увірвався зв’язок із Атіліо. Очікування на звістку від Джорджо після його від'їзду з Трієста. Очікування на контракт у Театрі Верді та роль після двох років співу в хорі.
І тоді, тієї ночі у салоніцькому барі «Аттіка», вона покінчила з очікуванням, рабською дисципліною, що деформувала її життя. На що перетворився її тато через свою обережність, якій поклонявся, немов верховному божеству? У чому він знайшов віддушину? У каліграфії? Куди його привело збудження, з яким він реєстрував приїзд і від’їзд гостей? Прожив життя, мов міль, прикутий до речей, повільним кроком, під синкопу своєї палиці. Немає більше ані батька, ані столітніх книг реєстрації гостей «Ксенодохіона Егнатіа». Залишилися його листи. У них переважно інформація про погоду. Навіть однієї сторінки йому було замало, щоб описати серпневу задуху. І лише слово-два про маму й про себе — у них усе добре.
Вона більше не чекатиме ні на кого і ні на що. Йтиме завжди назустріч. Як потяг, що мчить назустріч станціям, на яких зупиняється. Полікастро, Гїфіра, Ідомені, Джевджелія. Чи станціям, які проминає без зупинки. Чиї назви ледь встигає прочитати.
Десь на тому шляху — і колишній сербсько-турецький кордон. Чи впізнає станцію, на якій вони з мамою провели ціле дополудня? Де так сильно злякалася за обідом у ресторані, що потім блювала. Мама пішла в туалет, і її довго не було. Якісь бородаті дядьки сиділи за столиком поруч, розмовляли незрозумілою мовою та сміялися.
Після Полікастра колія йде вздовж берега Вардара. Вода воду закликає. Лізетта подумки — на пароплаві до Патраса. Пригадує слова своєї супутниці Матильди Кесіні. Карти все знають. Зірки прихильні до неї, хвороби її оминатимуть. Глибока старість.
На кордоні штовханина. Але заповнюються лише вагони другого класу.
Вона й далі сама в купе.
У поїзді вона помітить, що їй бракує п’ять чеків Banko di Roma. Це не вперше її обкрадає коханець. Скільки грошей взяв Джорджо напередодні від’їзду? Це знає вона, і ніхто інший. Залишиться у всіх тих життях, які бачила Матильда. Буде самотня. Житиме без свідків. Нікому не звітуватиме.
Андрій, світловолосий скрипаль, російський емігрант, який буцімто чекав у Салоніках на папери до Америки, міг повністю її обікрасти, забрати її прикраси. Але не зробив цього. Ним вона закриває книгу про Салоніки. Одне з тих життів, про які казала Матильда.
Остання ніч у «Брістолі». Скільки таких ночей було в її мами? Може, однієї такої ночі зачата й вона? Обличчям і станом вона схожа на маму. Характер батьків. Страчене життя, запаковане в ритуали порядку. Страх, замаскований терпінням. Дурниці! Це все — не для неї. Якби вона вдалась у батька, то досі б жила в полоні трієстських Бенедетті. Не зайшла б далі Еторових поцілунків. В якогось батька вона точно вдалася. Але навряд чи в рід Амброджо Бенедетті.
«Едірне, Едірне», — співає подумки маминим голосом.
Подейкували, що мама увійшла до сім’ї Бенедетті у вбранні покоївки. Симпатична гречанка з Тракії впала в око старшому синові власника «Ксенодохіон Егнатіа», тихому холостякові, який разом із татом управляв готелем. Батько раптово помер від серцевого нападу, а син одружився. Через три роки народилася Лізетта.
Вона ніколи не бачила маминих батьків, вони померли рано, у Тракії. Жили в якомусь селі поблизу Едірне. Це все, що вона знала. Фотографій не було. Мамине минуле було сховане. Та й життя батьків були потаємні. Жили за якоюсь мовчазною домовленістю. Не сварилися, але й не любилися, не обіймалися перед Лізеттою. Це було наче життя в інтернаті. Мама час від часу зникала на кілька днів. Тато завжди відповідав, що мама у від’їзді. Такими днями вона довше затримувалася в Бешінарських садах із гувернанткою.