— Яке у Вас звання?
— Солдат, товаришу майоре.
— Ви знаєте, що особа, з якою Ви зіткнулись, капітан?
— Товаришу майоре, Ви мені вибачте, — мій тон став агресивнішим. — Але мені плювати на звання, коли зі мною так розмовляють. За таке я розіб’ю морду кожному, будь-то капітан чи майор, мені все одно, — коли я говорив «майор», то не мав на увазі його. Просто його погон був перед моїми очима і це перше офіцерське звання після капітана, яке прийшло мені в голову, а ось він, напевно, прийняв це на свій рахунок.
— З якого Ви підрозділу?
— 25-ка.
— Давайте, щоб подібних інцидентів більше не було.
— Та я і слова грубого йому не сказав. Це Вам капітана потрібно виховувати.
— Не мудрувати, товаришу солдате.
— І не думав.
— Гаразд… гарного Вам дня.
— Вам також, товаришу майоре.
Ми з Бурею розвернулись і пішли до своєї позиції.
— Ти чого такий злий? — запитав мій навідник.
— Тому що життя змушує. Був би я таким же здоровим, як ти, може, і конфліктів було б менше. Скільки ти важиш?
— Не знаю вже. Напевно, близько дев’яносто п’яти.
— А я сімдесят три, метр сімдесят зросту і личко гарненьке. Ось люди і думають хибно, що можна нахабно поводитися.
— Може, й так.
— Може, й так…
За десять метрів від нас в асфальті стирчало оперення міни після вчорашнього обстрілу, а далі по дорозі були розкидані вирвані з грунту шматки землі діаметром від п’яти до тридцяти сантиметрів. Обстріли й осколки, що б’ються об броню, стали частиною нашого побуту, це не викликало вже абсолютно жодних емоцій.
Сєпари перебили нам водопровід, і ми залишилися без води. Сонце припікало нещадно. Сил не було, навіть щоб очі відкрити. Командири виділяли нам літр води на людину на добу, а через пару днів доза зменшилася до півлітра. Сказати, що цього не вистачало — нічого не сказати. Тому ми ходили набирати воду з пожежної ями. Сира вода звідти, напевно, містила всі хвороботворні бактерії світу, тому ми намагались її кип’ятити і, здається, ніхто не захворів.
Одночасно у нас почалися ще більші проблеми з провізією. Каші давали зовсім маленькі порції, сухарі теж закінчилися, замість них були галети. Дороги навколо нас контролювалися колабораціоністами, а гелікоптерів було збито вже близько десятка, тому ввели заборону на польоти.
І раптом свято — нам з літака скинули ящики на парашутних системах. Кілька ящиків вітром понесло в бік міста, і наші оперативно поїхали за ними… Але, очевидно, бойовики теж не особливо жирували, тому з того боку до нас рвонула назустріч «група перехоплення жратви». І ось русофільські герої вступили в нерівний бій з українською десантурою за ящик печива і бочку варення. Але бій був і справді нерівний, десантник — це серйозний противник, а голодний десантник — це просто берсерк і термінатор в одній особі. Наші приїхали на аеродром з перемогою і з ящиками. Але яким же було розчарування, коли замість їжі там виявились боєприпаси. Не біда. Будемо жерти кулі.
Прокинувшись одного ранку, виліз із машини і побачив на бетонній плиті мертву змію.
— Буря!
— Чого? — почувся голос позаду БМД.
— Це ти змію вбив?
— Так.
— Нащо?
— Виліз вранці в туалет, а вона повзла по плиті, я її і вбив.
— Нащо?
— А нащо вона потрібна?
— Нуууу, ти гониш. Ти можеш зараз створити живу змію?
— Не зрозумів.
— Що ти не зрозумів? Можеш зараз взяти і дати чомусь життя? — Ні?
— Ну так якого дідька ти поспішаєш його забирати? Я б ще зрозумів, якби на плиті була мертва людина, але тварина…
Колись, у дуже ранньому дитинстві, я грався біля джерельця. Там були жаби. Просто з цікавості взяв палицю і вдарив по воді, вони почали стрибати в різні боки, а я знову замахнувся палицею і поцілив по жабі. Вона розпласталась на березі, у неї тремтіли кінцівки, відкривався й закривався рот. Через кілька секунд вона перестала рухатися. Мені стало страшенно боляче на душі й соромно за те, що я вбив живу істоту. Ця картина разом із тими жахливими емоціями, що я відчував у той момент, дуже глибоко врізалась у мою пам’ять. А тут змія… і її вбив мій друг… Ну і правильно зробив, буде чим перекусити!
— Та чого ти закипаєш, зараз я її приберу з плити, і будеш лежати засмагати.
— У мене спина згоріла вчора, тому я поки що зав’язав із сонячними ваннами. Стривай викидати її. Якщо вже вбив, давай з’їмо. Я м’яса бозна скільки не їв.