— А чому малий? Йому стільки ж, скільки нам.
— Ти габарити його бачив? Коротше, знаєш ти його. Чув, що сталося вночі?
— Нєа, — відповів я, жуючи ягоди.
— Заступив він уночі на чергування…
— А де він чергує?
— У них пост з боку міста. Так ось… заступив на чергування з якимось мобілізованим. Підходить час доповіді, а від них нічого немає. На них виходять по радіостанції, не відповідають. Усі вже подумали, що все, прикінчили Малого з тим мужиком. Зарізали або в полон взяли. Виступає черговий підрозділ до них, а вони лежать там п’яні.
— Ого. Що, прямо взагалі п’яні?
— Так, що двох слів зв’язати не можуть.
— А де ж бухло взяли?
— Та дідько його знає. Напевно, через таксиста замовили.
— А ти п’єш?
— Не п'ю. Так, слухай далі. Загалом, відмудохали їх так, що вони на себе не схожі. Привели в казарму, Малий хапає кулемет і кричить, що зараз усіх перестріляє.
— Боже, оце дурень.
— Не те слово. Коротше, відмудохали його ще раз.
Я так заржав, що з рота аж шовковиця випала. Буря продовжив.
— Сущ наказав кинути його в яму на п’ять діб. Той почав кричати, що подасть до суду. Коротше — цирк. Я коли заходив за телефоном, саме побачив його біля ями, сидів і їв. Голова схожа на надувну кульку. Навіть не впізнав його з першого разу.
— Він ще там?
— Так.
— Буря! Це ж чудово! Я піду подивлюся. Залиш мені шовковиці, не з’їж усю.
Прийшовши до казарми, одразу попрямував до ями, яка була викопана прямо навпроти входу. Це був великий бліндаж, обсяги якого дозволяли сховатися всім, хто знаходиться не на чергуванні.
Заліз у бліндаж, побачив цю людину з головою — надувною кулькою і просто не зміг стримати сміх. Він був невисокого зросту, худий, але «китайське» обличчя було настільки розпухле, що голова виглядала в два рази більшою.
— Друже, ти дивився бойовики? — запитав я у китайської кульки.
— В сенсі?
— Ну, фільми. Пам’ятаєш, як там постійно місять всі один одного по обличчю, а у них лише круті рани залишаються і мужньо кров тече по щоці?
— Так. Фантазери.
— Ось-ось. І я про те ж. Якби їх зображали, як тебе, то всі бойовики перетворювалися б у комедії. У китайські комедії. Ти, як Майкл Джексон, — я знову засміявся.
— Що?
— Ну, він був негром, став білим, а тебе горілка за ніч перетворила з європейця в азіата.
— Все, досить гнати.
— Та ні, друже. Ти ще й мало отримав. Як я розумію, ти ще й злишся на інших, що тебе покарали? На себе гнівайся.
— Якщо чесно, я прийшов поржати. А тепер іду. Давай, не ображайся, — сказав я з усмішкою, — ти заслужив.
Сьогодні вночі ще один хлопець загинув. Здається, з третього полку спецназу. Причому свій свого застрелив. Один повертався з туалету, а інший у нього вистрілив.
Хєровий день.
— Друже, — звернувся до мене Буря, який щойно прийшов з їдальні. — Там тебе до ротного кличуть.
— Ти набрав мені їжі в їдальні?
— Так, тримай, — він простягнув мені казанок.
— Блін… доки прийду, воно ж все охолоне.
— Таке життя. Воно бентежне.
— Слухай, мені тут в інтернеті постійно трапляється абревіатура «АТО». Знаєш, що це таке?
— Гадки не маю.
— Ясно, — вимовив я і, з досадою залишивши казанок, пішов до командира.
Прийшовши в казарму, привітався з усіма і одразу попрямував до начальства. Знову, блін, будуть мене лаяти за те, що ходжу не в берцях, а в капцях.
— Збирайся, їдеш на інший блокпост. Там машина залишилася без механа.
— Скільки у мене часу?
— Через три години виїжджає машина.
— А як же сєпарські блокпости?
— Ви їх об’їдете.
— Я вас зрозумів. Товаришу капітане, скажіть, будь ласка. В інтернеті я знаходжу статті про те, що відбувається на фронті, і там всюди зустрічається абревіатура «АТО». Що це таке?
— Ти гониш. Ти перебуваєш в АТО. Антитерористична операція. Уже півтора місяці.
— Зрозуміло. Дякую. А то так би і помер дурою, — вимовив я і згадав про активність нашого «політвідділу» під час Майдану. Щось вони якісь пасивні зараз. Напевно вважають, що ми і без інформації про АТО зможемо героїчно загинути.
Після короткої розмови з ротним повернувся до Бурята, повідомив йому хорошу новину — тепер йому знову можна буде зручно спати — і сів обідати.
У призначений час мене, ще п’ятьох хлопців і якісь ящики помістили у вантажівку і повезли на блокпост.
Я вже відчував себе всюди своїм на цій війні. На новому місці було багато хлопців, з якими я вже був знайомий. Насамперед, я познайомився з тими, кого не знав, і пішов дивитися свою нову машину. Вона стояла посеред дороги, загороджуючи одну смугу, а поруч стояла боком інша машина, перегороджуючи іншу смугу, щоб машинам, що проїжджають блокпост, доводилося робити зигзаг.