Хетель надів окуляри.
— Так, три мільйони шилінгів, — ствердив. — І він не поступиться ані на шилінг. Я вважаю — треба платити.
Ангель сів напроти Хетеля.
— Розкажіть же все по порядку, — наказав.
— Ви ж не в Організації Об'єднаних Націй, — підтримав його полковник;— не крутіть хвостом і викладайте все.
— Ми зустрілись у кав'ярні наодинці, — почав Хетель. — Я повністю виключаю шантаж, панове. Інспектор Кноль обізнаний так, як може бути обізнаною тільки поліція. Він навіть підрахував, скільки золота могло бути в тайнику. Він знає також, що ми, — Хетель зробив наголос на останньому слові, — вбили Георга Ціммера. І звинувачує нас у цьому…
— Так… це не жарти… — першим порушив мовчанку Грейт. — І що ж він обіцяє?
— Через дві години після одержання чека він випускає одну машину і дає нам півгодини. Через. півгодини поліція знатиме номери цього автомобіля.
— Півгодини!.. — у розпачі підняв Ангель угору руки. — Що ж ми зробимо за півгодини?
Хетель мовив розсудливо:
— Півгодини — це і мало, і багато. Дивлячись, як їх використати…
— За цей час ми встигнемо зробити лише кілометрів сорок. Потім поліція перекриє дороги і кінець, — зауважив Грейт.
— Ми ще встигнемо обговорити, як діяти. — Хетель постукав нігтем вказівного пальця по годиннику. — Через шість хвилин я повинен дати відповідь.
— Не відповідь, а чек на три мільйони, — уточнив Грейт. — У вас є рахунок в банку — виписуйте… — Почім порахуємось…
Та Хетель був ділова людина.
— Для чого ж потім? Хіба у вас нема рахунків? Кожен із вас дасть мені чеки — еквівалентно у фунтах чи доларах, — я не заперечуватиму і проти франків, панове! — на ті банки, де у вас є вклади. Хе-хе… Я ж знаю, що фальшивих чеків ви не тримаєте… Бо нам до всіх наших гріхів тільки не вистачає звинувачення у виготовленні фальшивих паперів…
Грейт поморщився, але витягнув чекову книжку.
— Мільйон шилінгів, — поворушив губами, — це буде в доларах…
— Чому лише мільйон? — аж підскочив Хетель. — Я не знаю, як ви умовились із Штайнбауером, але моя частка, певно, значно менша від ваших. Тож я плачу п'ятсот тисяч. Ви — по мільйону двісті п'ятдесят.
Ангель втупився у нього злими очима.
— Ми не вбивали, Хетель! — просичав. — І, якщо нас заарештують, спробуємо довести це… Кожен платить по мільйону…
Хетель помахав пальцем під самісіньким його носом. Мовив злорадно:
— Якщо нас заарештують, то всі мої гріхи потьмяніють у порівнянні з вашими. І ви це знаєте самі, Франц!..
Ангель увібрав голову в плечі.
— Ви вульгарний здирник, та біс з вами!
— Зважте ще на одну деталь, — мовив Хетель, скоса дивлячись, як Грейт завмер над чековою книжкою. — Зараз мені доведеться вивозити вас звідси, а ви самі підрахували, що півгодини — це не так уже й багато. Доведеться вживати деяких заходів, а що зробиш без грошей?
— Це справедливо. — Полковник виписав чек. — Ідіть і швидше повертайтесь, Вольфганг. — Коли Хетель пішов, з досадою мовив Ангелеві: — Фортуна щось почала відвертатися від нас… Вплутуємось то в одну, то в іншу історію!
— Але ж поки що ми щасливо виплутувались, — заперечив Ангель.
— Два-три дні нам треба переховуватись, — нахмурився Грейт, — поки прийде телеграма. В крайньому випадку, в горах перейдемо швейцарський кордон. Завжди можна домовитися з контрабандистами, аби заплатити їм…
— А золото? — уїдливо запитав Ангель.
— Звичайно, шкода золота, — погодився полковник, — але я ціную свободу трохи дорожче, ніж центнер найкоштовнішого металу.
— Подивимось, — невизначено відповів Ангель, про себе вирішивши, що лише в крайньому випадку розлучиться із зливками. Перший переляк у нього минув, і, як завжди буває в таких випадках, його страхи видавалися зараз перебільшеними.
Вони чекали на Хетеля, не виходячи з холу. Не снідали — зовсім не було апетиту, — майже не розмовляли — тільки палили сигарету за сигаретою, перекидаючись короткими репліками. Тепер усе залежало від Хетеля, вони не мали більше явок, а їхні іспанські паспорти не варті, певно, і ламаного шеляга. Тому, коли Вольфганг повернувся, Ангель запитав улесливо:
— Що нового, мій друже?
Хетель одразу помітив зміну тону, але тепер було не до того, щоб зводити рахунки.
— Усі наші телефони, крім одного, контролюються, — пояснив. — Та все ж я подзвонив з автомата до «Чорного дрозда». Фрау Вессель допоможе нам. А поки, — кивнув на контейнери, — звалені в кутку й накриті килимом, — це в грузовик! Чорним ходом! Аби з вулиці не помітили жодної метушні. Чорним ходом, панове, Петер уже поставив там грузовик…