Служниця протиснулася у двері повз наглядача, поставила на стіл срібне відерце, з якого стирчала пляшка. Мадам апетитно поцмокала язиком.
— Я п'ю тільки найкраще, — похвалилася. — Такого ви, мабуть, і не нюхали…
— От що, — зірвалась Мелані, — хлещи своє вино і скоріше мотай звідси!
Мадам скривилася. х
— У тебе ангельська зовнішність, моя мила, і де ти навчилася грубощів?..
— Слухай, — несподівано поцікавилась Мелані, — а тебе били?
Мадам інстинктивно озирнулася на наглядача.
— Намагалися… — несподівано визнала. Генрієтта не чекала від неї цього і з цікавістю підвела очі. — Але, — Блюто повчально підняла палець угору, — сила на моєму боці, і все робилося навпаки. Так, як буде зараз! — зареготала весело. — Ти набридла мені, моя мила, і зараз одержиш перший урок. — Поманила пальцем наглядача і мовила єхидно: — Поклич там… Відшмагати її!..
Генрієтта відчула, як похололи в неї щоки.
Що сказала мадам і невже це можливо? Побачила усміхнене обличчя Блюто — воно наче застигло, розтягнуте в посмішці, — і Генрієтта раптом кинулася до неї, щоб пошматувати це обличчя, нігтями зірвати з нього посмішку.
Вона не тямила себе, і це надало їй сили — відштовхнула наглядача, який хотів перехопити її, але мадам встигла затулити обличчя і шию руками, і дівчина марно намагалася відірвати ці руки від шиї; закричала дико й пронизливо — від ненависті, гніву і безсилля. Хотіла вкусити хоча б за лікоть, та наглядач вже заломив їй руки за спину — била його головою в груди, кричала, намагалася і його вкусити, та він вдарив її так, що ледь не знепритомніла від болю і замовкла.
Наглядач жбурнув Генрієтту на ліжко. Мадам огледіла подряпини на руках, сказала спокійно:
— За це сіктимемо і тебе. Тільки не сьогодні. Завтра я також хочу побавитись…
До кімнати вдерлися двоє молодиків. Мовчки відірвали Мелані від ліжка, за яке дівчина марно чіплялася, зірвали сукню, притисли до підлоги.
— Всипте їй! — захлинулась мадам. — Не шкодуйте, щоб знала, як ображати старших!.. — Бахнула корком від шампанського, випила повний бокал. Вино трохи остудило її, бо додала з жалем: — Тільки не попсуйте шкіру! У неї шкіра тонка й ніжна, і я надто багато заплатила за неї!..
Наглядач замахнувся різкою. Жюстина закричала розпачливо. Генрієтта плакала, заховавши обличчя в подушку. Мелані після першого удару навіть не застогнала. Наче не відчувала болю — так пекли сором і гнів — прокляла б себе, якщо б хоч звук вирвався крізь зціплені зуби.
Видно, вино вдарило мадам в голову, бо закричала нараз верескливо, і ця верескливість дивно не відповідала загрозливим словам:
— Я сіктиму вас кожного дня і посаджу на хліб і воду! Я виб'ю з вас дух упертості! Виб'ю!.. На власних задах пересвідчитесь, як перечити мені!.. Ви ще не знаєте мене!.. Я… — мадам раптом задихнулась, кілька секунд помовчала і продовжувала вже зовсім спокійно, хоча із зловтішними нотками. Генрієтту найбільше вразило не те, що вона казала, хоча мовилося про страшне, а саме цей несподіваний і раптовий перехід від гніву й істерики до розсудливості: мадам Блюто була страшніша за те, що Генрієтта уявляла собі, і усвідомлення цього на якийсь час зовсім позбавило дівчину волі, жах увійшов у неї, зсудомив тіло. Вперше втратила надію — знала, мадам каже правду. — Ви чули про Центральну Африку, мої милі? — мадам, здавалось, насолоджувалась сказаним. — Я продам вас у найбрудніші борделі Центральної Африки, мої пташенятка, звідки нема вороття, і навіть про сьогоднішню екзекуцію згадуватимете з розчуленням… Нехай поласують вами брудні готтентоти, і ви зрозумієте, від чого відмовились у мадам Блюто! Ну, ну! — прикрикнула на наглядача. — Не забувай, що кожний твій удар коштує мені не менше долара! І — годі! На сьогодні вистачить! Зникніть! — махнула молодикам. — А ти, — пнула ногою Мелані, — лягай вгору задом у ліжко і подумай… Усім вам раджу подумати!
І мадам Блюто пішла, не забувши прихопити зі столу недопиту пляшку шампанського.
Кілька днів вони блукали по Танжеру. Бонне іноді таємниче зникав кудись на дві-три години, та на всі прямі й непрямі запитання Анрі відбувався або жартами, або просто відмовчувався.
Дубровський був терпеливіший за друга, хоча, ставлячи себе на місце Анрі, цілком виправдовував його: хто й коли з закоханих відзначався розсудливістю?
Вешталися вони з легкої руки комісара по ресторанах і корчмах. Спочатку це не сподобалося Сергієві, та він помітив, що Бонне п'є каву або, на крайній випадок, легке вино, й зрозумів комісара: іноді на слід наводить якась незначна деталь, і Бонне шукав її. Заводив довгі розмови з кельнерами, жартував з дівчатами-офіціантками і навіть портовими повіями.