— Що ти під дверима тупцюєш? — запитав нарешті сеньйор Алонсо. — Йди сюди… Сядь.
Санчо занервував:
— У нас у селі ще так кажуть — ви б сіли, щоб підлоги не висіли… Я тут постою, добре?
Алонсо подивився йому в очі.
Погляд був важкий, але нестрашний. Того презирства, якого так побоювався Санчо, тієї відрази, якої він, звичайно ж, був зараз гідний, в очах хазяїна не було.
Підійшов. Намацав сідницею самий край ослону:
— Сеньйоре Алонсо…
— Ти поїдеш із мною, Санчо?
Він роззявив рота:
— Так оце, сеньйоре Алонсо… Хіба ви ще кудись поїдете?
Брови хазяїна, що зімкнулися на переніссі, змусили Санчо шльопнути себе по губах:
— Ні, тобто я… Я не те мав на увазі! Може, ви поїдете… два дні ж залишилося, багато справ… у крамницю, чи до коваля, то я про це запитую. І кажу: а хіба ви поїдете? Тобто поїдете в крамницю чи до коваля, чи…
Зусиллям волі він змусив себе заткнутися.
— Ти поїдеш зі мною, Санчо? — повторив Алонсо.
Санчо зрозумів, що заплутався. Що уклепався в клопіт, не треба було попадатися хазяїну на очі, треба було сховатися, як розумна Феліса…
Алонсо встав — Санчо теж встав і позадкував до дверей; Алонсо рвонув на себе стіл, Санчо в якийсь момент здалося, що зараз його строгий хазяїн, як п’яний велетень у корчмі, почне шпурляти меблями…
На зворотній стороні стільниці теж був портрет. Ніс цього ідальго здавався величезною краплею, що готова скотитися з обличчя, але чомусь в останній момент затрималась. Прищулені очі дивилися холодно й відсторонено.
— Це Кіхано-Відступник, — сказав Алонсо. — Федеріко Кіхано… Він теж мій предок, тому я тримаю його портрет у вітальні. Він теж подався в подорож… але не заради допомоги знедоленим! Він зрадив і продав усе, що можна. Він соромився своєї Дульсинеї і зрештою відрікся від неї. Він без мила ліз у палац, заводив дружбу з герцогами і маркізами, пнувся зі шкіри, щоб на нього звернули увагу… Його зброєносець був йому до пари — п’яниця, ненажера і зрадник.
Санчо здригнувся і відступив ще далі.
— Я не називав зрадником тебе, — повільно сказав Алонсо. — Я хочу пояснити тобі… Санчо. До від’їзду залишилося два дні. Я не боюся більше нічого; божевілля змилувалось наді мною, а отже, у світі не залишилося сили, що здатна мене утримати.
Санчо, сопучи, поставив як годиться меблі, підібрав з підлоги свічки, що розсипалися, заново постелив скатертину, розгладив складочки:
— Сеньйоре Алонсо… Я таки зрадник. Я… купився, сеньйоре Алонсо. Але коли я купився… я ще не знав вас. Я думав… що ви просто залишитеся вдома. Що це нічого, нічого особливого. Я не хотів, щоб ви божеволіли! Я готовий зжувати ці прокляті гроші. Сеньйоре Алонсо, що мені зробити, щоб ви мене пробачили?
Алонсо помовчав. Посміхнувся:
— Ти поїдеш із мною, зброєносцю?
Санчо опустив очі:
— Сеньйоре Алонсо… Оце так… Вас не даремно прозвали — Алонсо Кіхано Добрий. Куди я дінуся, сеньйоре Алонсо… Поїду.
Секунду Санчо дивився на простягнену долоню, як на дивину; потім підхопився і потиснув її обома руками.
…Лицар Печального Образу посміхнувся б і кинув блакитненький, складений учетверо листок — у грубку.
Його батько Дієго Кіхано не посміхався, а лист утопив би в нужнику.
Отже виходить, він, Алонсо, слабший духом? Дріб’язковіший? Яке йому діло до цього брудного листа, до цих липких грошей? Чи мало заздрісників надсилають свої творіння поштою, чи мало язиків плещуть в цирюльні ім’я Кіхано…
Букви друковані, виведені зумисне так, щоб не впізнати почерк. Блакитненький папір…
Хтось зі своїх, подумав Алонсо, і чим далі, тим важче було переконати себе.
У грубку, ну! Доки не пізно! Два дні залишилося до виїзду. Хіба мало інших справ…
— Так, я заходив до цирульні, — сказав Санчо, ховаючи очі. — Порозпитував обережненько… Цирульник нічого не знає… чи робить вигляд, що не знає. Та швидше за все… хлопчик у нього працював, відвідувачам прислужував. Пам’ятаю це хлоп’я, усе навколо мене крутився… Він уже п’ять днів, як не працює. Мати забрала. Я не полінувався, сходив за адресою… Нікого немає, і будинок продається. Переїхали… Я от думаю — швидше за все, хлопчина той мені конверт і підкинув… І не довідатися тепер, хто йому доручив…
Алонсо вертів у руках учетверо складений аркуш:
— Вважаю нижче своєї гідності проводити це… розслідування. Соромно.
Санчо подався вперед: