— Пане мій… А давайте я проведу? Адже я теж, ну, постраждав, ім’я моє чесне, совість… І взагалі. Мені от цікаво, яка така скотина вважає Санчо — продажним! Вам, розумію, бруднити руки неохота, а мені — чого там! Рости трава для пса, якщо кінь здох!
Алонсо мовчав.
— А давайте так, начебто ви нічого не знаєте, — сказав Санчо на тон нижче. — Ви тільки віддайте лист…
Алонсо мовчав і дивився на Санчо; зброєносець акуратно дістав складений учетверо листок з його ослаблених пальців:
— Сеньйоре Алонсо, ви ж мій пан! Ви можете віддати мені лист, наказавши його спалити, наприклад… А до того як спалити, я порозпитую трішки. У мене і досвід є певний… Якось у мене на сараї написали… — Санчо, нахилившись до хазяйського вуха, докладно повідомив, що саме написали, і Алонсо, здригнувшись, подивувався своєрідності народного гумору. — Ножиком вирізували, — радісно продовжував Санчо. — То що я зробив? Я того ж дня зібрав у себе всіх, на кого мав підозру, ну, ніби ненароком… І от коли всіх їх зібрав — по пиці зра-азу здогадався, чиїх рук справа… І що ви думаєте? Ще до вечора слова зішкребли і сарай мені пофарбували…
— Дай, — сказав Алонсо.
— Що?
— Лист… дай.
Санчо завагався і простягнув йому складений учетверо листок.
«Якщо Алонсо Кіхано ніколи не одягне лати і залишиться вдома, Санчо на додачу до завдатку одержить ще двічі по стільки»…
Алонсо зім’яв папірець у кулаці. Зіжмакав сильніше; розтиснути б зараз долоню — а немає нічого, попіл…
Санчо тупцював поруч. Чекав.
— На, — Алонсо повернув йому паперову кульку, витер руку об полу куртки. — На… візьми.
Повернувся і швидко пішов геть.
— Отже, добродії, сьогодні останній вечір… Коли ми разом. Завтра рано-вранці я виведу Росинанта… А славний мій зброєносець Санчо Панса виведе свого вірного ослика. Й ми подамося… і я вірю, що коли ми повернемося нарешті додому, світ стане кращим. Вип’ємо, добродії!
Мовчки підняли келихи.
Цирульник не прийшов, відмовившись хворобою, а нотаріус уже два тижні у від’їзді. Отож, нотаріуса відкидаємо відразу, а цирульник… Цирульника теж відкидаємо. Саме тому, що конверт підсунули під час гоління, ну не дурень же цирульник, щоб от так підставлятися…
Алонсо скреготнув зубами. У переддень великого дня він думає про низьке, дріб’язкове, брудне. Ці підозри… Зрештою, цирульник жодного разу не давав приводу вважати його негідником!
За столом, окрім Алонсо, Альдонси і Санчо Панси, сиділи фігуранти, і обоє невеселі: Карраско виглядав заклопотаним, Авельянеда — той узагалі насупився як хмара…
Чи варто було влаштовувати перед самим від’їздом цей… фарс?
Що сказав би батько?
Та тепер уже пізно. Тепер нічого не зупиниш…
Він повинен дізнатися правду.
— Їжте, добродії, — прислужувала, носячись навколо столу, Феліса. — Їжте, прошу вас…
— Та тут вже такі сидять, — відгукнувся Санчо, — які добре їдять… За вухо мабуть не понесемо, а просто до рота!
Самотньо розсміявся Карраско. Блідо посміхнулася Альдонса.
— Добродії, а ось ця олья — за рецептом любого Панси… Їжте, їжте! Смакуйте, сеньоре Алонсо, із завтрашнього дня невідомо ще, де і чим поживитися доведеться…
— А ти не хвилюйся за нього, — обернувся Санчо. — Зі мною він кору гризти не буде… Я в жмені олью вмію готувати! А також щипанку, крученики, завиванці, кендюхи, бабки, варенуху, мокруху, спотикач з імбиром і контабас на додачу…
Гості схвально переглянулися; Санчо по-хазяйськи кивнув Фелісі:
— А тепер, дівко, неси фірмове блюдо.
І Феліса винесла круглу тацю, накриту хусткою, і поставила перед Санчо.
— А це що таке? — нервово запитав Карраско. Авельянеда тільки похмуро зиркнув.
— А тут, добродії, у нас підлість із приправою, — весело повідомив Санчо і зірвав хустку.
Перехоплена гумкою пачка грошей. Складений учетверо, акуратно розгладжений аркуш паперу.
Санчо впився в їхні обличчя.
Обоє занервували. Обоє роблять вигляд, ніби не розуміють, що відбувається; котрий усе-таки з них? Карраско чи Авельянеда?
Напружене мовчання затягувалося. Санчо відчував, як гуляє над підлогою холодний протяг, змушує щулитися від холоду, підтягувати пальці ніг…
— Як це зрозуміти, люб’язний Пансо? — озвався Авельянеда.
— А ніяк, — Санчо безтурботно посміхнувся. — Це мені грошима пособили, щоб я провернув одне дільце… Але не вигоріло дільце, зірвалося. Як чесна людина, думаю грошики сьогодні повернути.