Санчо підняв келих і в повній тиші випив; Авельянеда сопів, Алонсо ступив назустріч зброєносцю:
— Санчо… Санчо, вважай, що цієї миті я тебе остаточно за усе простив!
— Не ликом шиті, — сказав задоволений Санчо. — Зізнайтеся, хазяїне, а ви думали, що всі Панса тримають «Дон-Кіхота» на поличці, але ніколи не читають! Ви думали, що всі Панса, як їх достойний прабатько, узагалі не вміють читати, а підписувати своє ім’я навчилися, розглядаючи напис на мішках із зерном? А от вам! Чотири класи закінчили геть усі, яка б там не була, а таки освіта!..
І вони обійнялися.
Санчо подумав, що знає цю людину усього тиждень, і за цей час устиг один раз зрадити його й один раз врятувати, і що тепер згоден віддати руку за його благополуччя, та що там руку — голову…
І що тепер він з новим жахом дивиться в майбутнє, тому що одне — хоч яка неприємна поїздка з чужою людиною, і зовсім інше — бути свідком невдач, нещасть, принижень близького друга.
Авельянеда встав, ледь не перекинувши важкий стілець:
— Добродії… пробачте. Сеньйоро Альдонсо… пробачте! Я не можу бути свідком… усього цього. Бути байдужим свідком — значить бути співучасником…
Ага, задоволено подумав Санчо. Не втримався. Пробило тебе перед обличчям доказу…
Алонсо посміхнувся:
— Сеньйоре Авельянедо… Гніваючись, ви вимовили фразу, гідну самого Лицаря Сумного Образу. «Бути байдужим свідком — усе одно що бути співучасником». Згадайте, скільки разів у житті вам доводилося бути байдужим свідком! Як ви можете спокійно їсти і пити, коли зараз, цієї самої миті, десь умирають від голоду діти! І не в далеких країнах — поряд, за півгодини спокійної ходьби!
— Сеньйоре Алонсо, — подав голос Карраско, який досі мовчав. — Ми з вами тисячу разів говорили… Допомога, про яку вас ніхто не просив — теж злочин! Втручання в чужі справи, які вас не стосуються — теж злочин!
— Даремно витрачаєте слова, — махнув рукою Авельянеда. — Цьому сеньйорові здається, що він при своєму розумі… Що ж, не буду вам заважати. Прощавайте!
— Одну хвилину, — сказав Санчо, коли Авельянеда був уже в дверях. — Одну хвилину… Я хочу повернути вам ваші гроші.
Авельянеда підняв брови:
— Що, люб’язний Пансо?
— Ваші гроші, — голосно повторив Санчо і взяв зі столу тацю. — Ті самі, що ви анонімно заплатили мені за те, щоб Дон-Кіхот ніколи не рушив у путь. Тут усі, забирайте-забирайте.
І, вклонившись, як лакей у трактирі, простягнув Авельянеді тацю.
Авельянеда довго дивився на пачку грошей, на лист, а всі дивилися на Авельянеду. Він надувався, ставав схожим на бурдюк із вином, на один із тих огидних бурдюків, з якими боровся ще Лицар Печального Образу.
— Як людина ощадлива, — холоднокровно продовжував Санчо, — кажу вам: заберіть грошики, у господарстві згодяться. Хто за копієчку не тримається, той сам ні гроша не вартий. Беріть.
І знову мовчання. Надутий і червоний сусід стояв як на арені цирку — під багатьма поглядами.
Нарешті, Авельянеда засичав. Засичав, засвистів, як пробита повітряна куля, і тільки потім спромігся на членороздільну мову:
— Ви… Ви! Ідіоти! Безумці! Та щоб я! Свої гроші! Витратив на цього! На це! Свої гроші! Та ви збожеволіли тут усі! Це образа, я матиму право, як чесний ідальго, зажадати п’ятсот суельдо за образу! Та якщо якомусь ідіоту цікаво витрачати свої гроші, щоб цей, — він ткнув пальцем у бік Алонсо, — щоб цей божевільний, щоб цей дон Дурень залишався вдома… То заради Бога! Але щоб платити гроші цьому Санчо, треба бути двічі ідіотом, тому що якщо за цим, — знову хамський жест у бік Алонсо, — стоять покоління божевільних ідеалістів, то за цим, — він ткнув пальцем Санчо в груди, — стоять покоління повних дебілів, що ризикували шкірою навіть не заради ідеї — а заради «губернаторства на острові»… Ви, нездари, що привласнили облудним шляхом чужу славу! Славу добрих і чесних людей, що у поті чола свого трудилися на благо суспільства… а не вешталися дорогами! Ви, що поїхали мізками на одній-єдиній книжці, занудній, брехливій і до того ж погано написаній! «Хитромудрий ідальго Дон-Кіхот»! І щоб я платив свої гроші, щоб вас утримати? Та скатертю дорога! І нехай на вас упадуть усі побої, всі приниження, весь бруд, уся гнойова рідота, яку так щедро отримував у своїх мандрівках Лицар Печального Образу. У десятикратному розмірі!
І Авельянеда пішов.
Санчо подивився на тацю у своїй руці. Подивився вслід Авельянеді.