— Ти думала, я кинуся з моста, бо Стальникова гратиме прем’єру? Я що, схожа на психопатку?
Іринка мовчала — їй забракло слів.
— А як пройшла прем’єра? — спитала Емма.
— Та так, — мовила Іринка. — Пройшла то й пройшла. Комусь, кажуть, сподобалося…
— Зрозуміло, — сказала Емма.
— Ну, — сказала Іринка тихіше, — зателефонувати перед від’їздом ти могла? І де ти була, взагалі-то?
Емма збентежилася:
— Ти прости… Я поїхала відпочити в… Коротше, ми з Россом чудово провели час. У горах.
Іринка на протилежному кінці дроту видала звук невимовного здивування.
— З Россом?!
— Авжеж, — Емма усміхнулася. — Усе так швидко сталося… Росс буквально, ну… Ми зірвалися, як… коротше кажучи, ніколи було навіть подзвонити. Ти пробач.
— Оце так… — тільки й вимовила Іринка після короткого мовчання. — Ні, ну ти подумай… Я знала, що Росс… Але чому ти… Так, Росс заздалегідь попередив нас, що три заняття з Ігорчиком випадуть через його відрядження. Він нас за два тижні попередив, між іншим, він завжди так робить, він акуратний…
— Як це він попередив? — тихо запитала Емма.
— Росс?
— Привіт. Пробач, будь ласка, в мене зараз учні.
— Авжеж. Вибач…
Гудки в трубці. Емма сіла на дивані по-турецьки, поклала підборіддя на сплетені пальці й замислилася.
Екран телевізора сутенів під шаром пилу. Після живого вогню його німі рухомі картинки не викликали в Емми інтересу.
У нього учні. Не віками ж йому займатися самою лише Еммою. Не їй присвячувати кожну хвилину свого життя, як це було там…
Вона ревнувала.
Вона нудьгувала. Вона відвикла бути самою. Вона подумала, що зараз одягнеться і поїде до Росса — і тут згадала, що не знає навіть, де він живе.
Їй стало сумно.
Чи міг Росс планувати свою відпустку наперед, а потім — в останню хвилину — пристібнути до неї розчаровану в житті Емму?
Дурниця.
Росс заздалегідь знав, що Емму припечатають фізіономією об стіл — точніше, об вівтар так званого мистецтва. Ще коли розмовляв із нею, як із хлопчиком Сашком. І — Емма згадала — коли вони прибігли на вокзал, у Росса вже були квитки в кишені.
І рюкзак був зібраний спокійно, без поспіху.
А чого ще можна чекати від людини з такими очима?
Господи, коли він закінчить зі своїми учнями? Коли йому можна буде подзвонити?
Вона підвелася з дивана, зітхнувши, висунула шухляду столу і вивудила звідтіля подерту книжку — підручник з математики для шостого класу.
Головреж зненавидів її. Сама вона нічого не помітила — їй донесли дівчатка — сусідки по гримувальній; Емма кивала і посміхалася у відповідь. Дівчатка перезиралися здивовано.
— Він чекав, що ти звільнишся!
— Так?
— Усі думали, що ти звільнишся!
— Еге ж, дуже цікаво…
Еммі справді оголосили догану та вирахували
із зарплати; ця пригода розважила її не менше й не більше, ніж прогноз погоди на позавчора.
Народна артистка Стальникова навіщось пустила чутку, ніби Емма вагітна.
Минула прем’єра мала пресу, але якусь мляву та поблажливу; хтось із маститих критиків натякнув якійсь великій газеті, що дитячий театр даремно вдався до такого «дорослого» репертуару — немає на те творчих спромог. Головреж запив; дехто зловтішався, Емма — ні.
Народна артистка Стальникова поширила чутку, нібито Емма відвідує якогось екзотичного знахаря.
— Еммочко, — з жахом запитувала Іринка, — це правда? Щодо цих тайських таблеток?
Емма дивувалася своїй популярності.
У квітні випустили нову казку — «Собача хатка». Емма грала молодше щеня й одержувала від своєї ролі щире задоволення.
Дітям теж подобалося. Вони буквально вищали від реготу; Еммі здавалося, що ніколи раніше — в усякому разі, впродовж багатьох років — у цей театр не ходила така вдячна, така легка і сприйнятлива публіка.
Міхель надіслав уже третю листівку — дуже мальовничу… з зображенням собору Святого Стефана.
Народна артистка розпустила ще якусь побрехеньку, але Емму це вже не цікавило.
Йшла десята вистава «Собачої хатки». Якийсь хлопчик витяг свого татка із глядацького залу (молодше щеня того дня грала Березовська) і тут-таки, у фоє, влаштував істерику. «Це інше щеня! — кричав хлопчик. — Я не хочу цього! Я хочу того, що був тоді! Коли ми ходили з класом!»
Емма нічого цього не бачила. Їй донесли наступного дня. І того ж дня — от що таке чутки! — про це непряме підтвердження Емминого тріумфу вже знала Іринка.