— Нам потрібно забиратися звід…
— Із самого початку.
Каннінґем сковтнув і знову почав.
— Їхні пошарпані рухові нерви, дію яких мені ніяк не вдавалося зрозуміти, незрозумілі перехресні зв’язки є насправді логічними елементами. Шифратори працюють з розподілом часу. Їхні сенсорні та рухові сплетіння в період відпочинку виконують функцію асоціативних нейронів. Тож кожна частина системи може використовуватися для когнітивних процесів, якщо вона не виконує іншої функції. На Землі не виникло нічого навіть приблизно схожого. А це означає, що вони можуть виконувати неймовірні обчислення без спеціальної асоціативної нервової тканини.
— Отже, їхні периферійні нерви здатні думати? — насупилася Бейтс. — І вони можуть пам’ятати?
— Звісно. У всякому разі, я не бачу для цього жодних перешкод. — Каннінґем витягнув з кишені цигарку.
— Тож коли вони пошматували одного з шифраторів…
— Це була не громадянська війна. Вони ділилися даними. Найімовірніше, передавали інформацію про нас.
— Доволі радикальний спосіб вести бесіду, — зауважила Бейтс.
— Це не найкращий варіант для них. Думаю, кожен шифратор виконує роль вузла в розгалуженій мережі, принаймні, коли вони на «Роршаху». Але ці поля мають узгоджуватися до ангстрема, а коли ми своєю технікою й екранами пробиваємо дірки в їхніх провідниках, то псуємо мережу. Глушимо місцевий сигнал. Тому вони і вдалися до розвідки.
Він так і не запалив цигарки — лише крутив її у пальцях. Його язик ворушився між губами, наче хробак за маскою.
І далі залишаючись у наметі, слово взяв Сарасті:
— Шифратори також використовують електромагнітне поле «Роршаха» для метаболічних процесів. Деякі системи досягають передачі протонів через тунелювання важких атомів. Можливо, радіаційне тло слугує каталізатором.
— Тунелювання? — перепитала Сьюзан. — Квантове?
Каннінґем кивнув.
— Що також пояснює наші проблеми із захистом. Принаймні частково.
— А хіба таке взагалі можливо? Тобто я думала, що квантові ефекти з’являються тільки при низьких…
— Забудь про це, — буркнув Каннінґем. — Про біохімію можемо посперечатися пізніше, якщо виживемо.
— А про що ми поговоримо натомість? — м’яко запитав Сарасті.
— Для початку, найтупіше із цих створінь здатне зазирнути вам у голови й побачити, які частини візуальної кори працюють цієї миті. І якщо між цим і читанням думок існує різниця, то вона геть невелика.
— Доки ми не на «Роршаху»…
— Потяг пішов. Ви там уже побували. І не раз. Хто знає, що ви там виробляли за наказами «Роршаха»?
— Секунду, — запротестувала Бейтс. — Ніхто з нас не перетворювався там на маріонетку. Ми бачили галюцинації, сліпли й навіть божеволіли, але ніколи не ставали одержимими.
Каннінґем скоса глянув на неї і пирхнув.
— Думаєш, ти могла б поборотися з цими ниточками? Чи хоча б відчути їх? Я просто зараз можу прикласти тобі до голови транскраніальний магніт — і ти покажеш середній палець, чи ворушитимеш пальцями ніг, чи вдариш Сірі в пах, а потім присягатимешся могилою матінки, що зробила це виключно з власного бажання. Ти танцюватимеш, як маріонетка, й весь час божитимешся, що робиш усе з власної волі, а це ж просто я, межовий ананкаст з кількома магнітами й МРТ-шоломом. — Він махнув рукою на незвідану безодню за переділкою. Перед ним гойдалися шматочки пожмаканої цигарки. — Хочете повгадувати, на що вони здатні? А може, ви вже видали їм технічні характеристики «Тезея», попередили про установку «Ікар», а тоді з власної волі вирішили про все це забути?
— Ми також можемо викликати подібні ефекти, — спокійно сказав Сарасті. — Такі, як ти й сказав. Їх можуть спричинити інсульти. Пухлини. Випадкові аварії.
— Випадкові? Народ, це були експерименти! Вівісекція! Вони впустили вас, щоб розібрати на частини, з’ясувати, що і як на вас впливає, а ви навіть не помітили цього.
— І що? — зірвався на крик невидимий вампір. Щось холодне й голодне забриніло в його голосі. Люди за столом налякано принишкли.
— У центрі вашого поля зору є сліпа пляма, — зауважив Сарасті. — Ви її не бачите, як і сакад в потоці зорових даних. Це тільки дві витівки мозку, про які вам відомо. А є ж іще багато інших.
Каннінґем кивнув.
— У цьому ж і річ. «Роршах» може…
— Йдеться не про конкретний випадок. Мізки — це механізм для виживання, а не детектор брехні. Мозок бреше там, де самообман сприяє пристосуванню. Перестає помічати неважливі речі. Правда не має значення. Лише пристосованість. Ви ж насправді ніколи не сприймаєте світ таким, яким він є насправді. Ви переживаєте ситуацію на основі припущень. Короткий шлях. Обман. Увесь вид від початку страждає на агнозію. «Роршах» не робить з вами нічого такого, чого ви не робите самі.