Відчинений люк зяяв, наче печера в скелі. Слабке блакитне світло з хребта не проникало всередину. Сарасті був лише силуетом — чорний на сірому тлі — і тільки яскраво-криваві очі, немов котячі, сяяли в навколишньому мороці.
— Заходьте.
З поваги до людського зору вампір посилив короткі хвилі. У приміщенні розвиднілося, однак світло зберігало злегка червонясте забарвлення. Як на «Роршаху», тільки стеля вища.
Я вплив до апартаментів Сарасті. Його обличчя, зазвичай бліде як смерть, зараз так палахкотіло, що здавалося обпеченим сонцем. «Він обжерся, — думалося мені. — Забагато випив». Але вся та кров була його власною. Зазвичай вампіри зберігають її всю глибоко в тілі, використовуючи для життєво важливих органів. У таких питаннях хижаки дуже ефективні. Периферійні тканини вони омивали вряди-годи, коли рівень лактату ставав надто високим.
Або коли вони полювали.
Він приставив голку до свого горла й у мене на очах впорснув собі три кубічні сантиметри прозорої рідини. Його антиевклідики. Мені стало цікаво, як часто йому доводиться вдаватися до них тепер, коли він втратив віру в імплантати. Вампір витягнув голку і сховав шприц до футляра, що геконом розпластався на зручній стійці. Барви його обличчя потьмяніли, відступаючи в глибину. Шкіра знову стала вощаною і мертвотною.
— Ви тут як офіційний спостерігач, — сказав Сарасті.
Я й спостерігав. Його каюта була облаштована ще скромніше, ніж моя. Жодних особистих речей. Навіть звичної труни, вистеленої загорнутим у поліетилен дерном. Нічого, окрім двох комбінезонів, торби з предметами гігієни і від’єднаної оптоволоконної пуповини завтовшки з мій мізинець, що гойдалася, наче хробак у формаліні. Лінія зв’язку Сарасті з Капітаном. «Навіть не кортикальний штекер», — пригадалося мені. Кабель підключався просто до довгастого мозку, до стовбура. Що ж, доволі логічно, адже саме там сходяться всі нервові сплетіння, а отже, ширина пропускної смуги максимальна. Однак думка про те, що Сарасті з’єднується з кораблем через рептильний мозок, трохи непокоїла.
На стіні спалахнуло два зображення, дещо викривлених через увігнутість поверхні: П’ятірня і Кулак у суміжних камерах. Під кожним із прибульців невеликі таблиці заповнювалися загадковими життєвими показниками.
Викривлення відволікало мене. Я зазирнув у КонСенсус, щоб побачити правильне зображення, але нічого не знайшов. Сарасті прочитав це на моєму обличчі.
— Закритий канал.
Тепер уже навіть пересічний глядач помітив би, що шифратори хворі і пошарпані. Вони плавали посередині вольєрів, безцільно гойдаючи сегментованими мацаками. Плівчасті шматки — певно, кутикули — облазили з їхніх шкір, надаючи істотам неохайного, занедбаного вигляду.
— Щупальця постійно рухаються, — зауважив Сарасті. — Роберт каже, що це сприяє циркуляції.
Я кивнув, не відриваючи погляду від дисплея.
— Істоти, здатні подорожувати між зорями, не можуть виконувати навіть базових метаболічних функцій без того, щоб постійно смикатися, — він похитав головою. — Неефективно. Примітивно.
Я поглянув на вампіра. Той зосередився на наших бранцях.
— Непристойно, — сказав він і ворухнув пальцями.
На стіні відкрилося нове вікно: протокол Розетта, ініціалізація. За кілька кілометрів від нас мікрохвилі затопили клітки.
Я нагадав собі: «Не втручатися. Тільки спостерігати».
Хай як ослабли шифратори, але вони не могли не зреагувати на біль. Вони знали цю гру і вивчили її правила: притулилися до сенсорних панелей і благали милосердя. Сарасті просто повторив кілька кроків з попередньої послідовності. Шифратори знову все виконали, купивши собі кілька секунд перепочинку за старі докази й теореми.
Сарасті клацнув язиком, а тоді сказав:
— Тепер вони генерують рішення значно швидше, ніж раніше. Як думаєте, вони звикли до мікрохвиль?
На дисплеї з’явилося нове повідомлення; десь неподалік пролунав сигнал тривоги. Я поглянув на Сарасті, а тоді знову на повідомлення: яскраве бірюзове коло, навколо якого пульсував червоний німб. Ця форма вказувала на атмосферну аномалію. Колір означав кисень.
На мить я розгубився. Кисень? Чому на кисень вмикається сигнал тривоги? Але потім згадав: шифратори — анаероби.
Сарасті помахом руки заглушив сигнал.
Я прочистив горло.
— Ви отруюєте…
— Дивіться. Їхня активність постійна. Не змінюється.