Але мені так і не вдалося навчитися її долати.
Челсі завжди казала, що телеприсутність витруїла з людства людські взаємини.
— Вони стверджують, ніби немає різниці, — сказала якось вона. — Неначе твоя родина зовсім поруч, товпиться навколо тебе. Ти їх відчуваєш і бачиш, вловлюєш їхній запах. А ось і ні. Вони лише тіні на стіні печери. Звісно, це інтерактивні тривимірні кольорові тіні із силовим зворотним зв’язком, які ти можеш навіть помацати. Вони достатньо якісні, щоб обдурити твій цивілізований мозок. Але нутром ти відчуваєш, що вони не люди, навіть якщо поняття не маєш, де у тебе це нутро. Ти просто відчуваєш, що вони не справжні. Розумієш, про що я?
Я не розумів. Тоді я й гадки не мав, що вона мала на увазі. Але тепер ми всі знову стали печерними людьми, що скупчилися під якоюсь скелею, доки блискавка розтинає небеса і великі безформні почвари, яких можна розгледіти тільки краєм ока в освітлені стробоскопічними спалахами миті, ревуть, налітаючи одна на одну з усіх боків. Самотність не заспокоювала. Інтерактивні тіні також. Поруч мав бути хтось справжній, щоб триматися за нього, щоб він розділив з тобою твій простір, страх, надію і непевність.
Я уявив, що поруч друзі, які не зникнуть, щойно я відключуся від мережі. Але Челсі зникла, і Паґ слідом за нею. Інші, кому я міг би зателефонувати — колеги та колишні клієнти, з якими я особливо переконливо підтримував ілюзію стосунків, — не вартували зусиль. Плоть і кров мають свої зв’язки з реальністю: вони необхідні, але їх замало.
Дивлячись на світ з відстані, я нарешті збагнув: я точно знав, що саме мала на увазі Челсі, коли висловлювала свої луддитські марення про прісне людство й безбарвні зв’язки у віртуальному просторі. Я завжди знав.
Просто ніколи не міг зрозуміти: хіба це якось відрізняється від реального життя?
Уяви, що ти машина.
Так, так, знаю. Але уяви, що ти інакша машина, побудована з металу й пластмаси, створена не сліпим, напіввипадковим природним відбором, а інженерами й астрофізиками, зосередженими на конкретній меті. Уяви, що твоє завдання — не розмножуватися чи навіть виживати, а збирати інформацію.
Мені таке легко уявити. Втілювати це значно простіше за більшість звичних імітацій.
Я пливу крізь прірву з прохолоднішого боку орбіти Нептуна. І для будь-якого спостерігача у видимому спектрі існую лише як небуття: рухомий асиметричний силует, що затуляє зірки. Однак інколи, під час повільних, але неспинних обертів, я блякло виблискую відбитим світлом зірок. Як побачиш мене в такі миті, можеш зробити висновки про мою справжню суть: сегментоване створіння зі шкірою з фольги з настовбурченими суглобами, параболічними й тонкими антенами. То там, то сям паморозь торкнулася стику чи спайки — можливо, то заморожені гази, на які я натрапив біля Юпітера. Всюди несу я на собі мікроскопічні трупи земних бактерій, що з безтурботним ентузіазмом процвітали на обшивках космічних станцій чи благодатній місячній поверхні — але перетворилися на крижинки, ще коли я відійшов на половину теперішньої відстані від Сонця. Тепер, за крок від абсолютного нуля, вони можуть розбитися від дотику єдиного фотона.
Принаймні, моє серце гаряче. У мене в грудях палахкотить крихітне ядерне багаття, лишаючись байдужим до зовнішнього холоду. Воно не згасатиме тисячу років, якщо не трапиться якоїсь катастрофи. Тисячу років я прислухатимуся до слабких голосів із Центру керування польотами й виконуватиму все, що вони мені накажуть. Наразі вони наказують вивчати комети. Всі отримані інструкції надавали чіткі й недвозначні уточнення щодо цієї, найголовнішої, мети мого існування.
Саме тому останні дані настільки збивають з пантелику: вони позбавлені сенсу. Хибна частота, хибна інтенсивність сигналу. Я не можу зрозуміти навіть протоколу встановлення зв’язку. Прошу пояснення.
Відповідь надходить за тисячу хвилин і становить собою безпрецедентну суміш наказів і запитів про інформацію. Я відповідаю настільки добре, наскільки можу: так, це напрямок, в якому інтенсивність сигналу була найбільшою. Ні, це не звичний напрямок для Центру керування польотами. Так, я можу повторити: ось так, із самого початку. Так, я перейду в режим очікування.